Пропаще зілля готував,

На Вікине бажання.

Та ти змінила плани,

Сказавши, що любиш.

Потім відьом попросив.

Викрасти мене.

Вони казали: - Що ти робиш,

Ти ж її душу губиш,

Серце навпіл рубиш.

А в дорозі тій,

Померти ти мала.

– Ареме ти мене не любиш,

Я це відчувала.

– Божа матір,

Тобі очі відкрила.

Ти все згадала,

І в чудо повірила.

Що ж, ти незломна,

Скажу я тобі.

Та про тебе знаю сповна.

Не бажай удачі собі.

Твої плани -

Відомі мені.

Тож поїж супу з сої,

Та поплач над кінцем світу.

Тьма запанує,

Ніщо не врятує.

А ти мені нічого не зробиш,

Бо ти мене любиш.

Любов - пропаща сила,

Та цього разу вона

Погубить весь світ.

Випий бокальчик вина,

Перед смертю хоча б.

– Ні Ареме,

Не люблю я тебе так,

Як землю, добро й Бога.

Потуплю я твої рога.

Ти не свій й не нечистий,

Ти не за добро,

Ти не за зло.

– Зламаю тобі ребро,

Як будеш дурість говорить.

– Тобі з келиха

Смерті не надпити.

Ти смертний, зазнаєш лиха.

Ти заради Віки готовий життя погубить?

Що ж губи,

Губи, померай.

Та не потрапити тобі у рай.

– Ти мене не карай,

Не тобі то знати дано.

Я переплюну й Сатану й Бога.

– З глузду з'їхав певно?

Зла більше,

Так я згодна.

Вас всіх багато,

Я одна.

Та я сильна,

А ви нікчемні.

Бог мені допоможе,

Відхилити те, що негоже.

Віці Бог життя дав,

Має право його забрати.

А ти пітон, удав,

На змія спокусителя -

Так схожий.

Але кривий, негожий.

Як історія про Адама і Єву,

То він там хоч красивий,

А ти он бач вже сивий.

Кінця світу не буде,

Ваш дурний план загуде.

– Ще побачимо.

– Дивись,

Та не полети увись.

І як мені світ врятувати?

Коли мій ворог -

Кохана людина.

Я не бачила його ріг,

Була як дитина.

Любила й страждала,

Горя й не чекала.

Тепер мов вовк поранений,

В силах не впевнений.

В діях своїх,

В зітханнях твоїх.

Користувався почуттями,

Знав, що кохаю без тями.

Смерті моєї хотів.

Я мов сотні поранених котів.

Досить винити когось,

Ніхто тут не винен.

Знайшла собі ось

Мету дня -

Віку потрібно вбити,

Плани чорні збити.

Та в пекло не потраплю,

Навіть віддавши

Крові останню краплю,

Чи душу.

Та я мушу!

Це я дала

Гадині життя.

А чи мала?

Ніхто не змушував.

Прокляті почуття!!!

Друг була мені,

По моїй вині.

Апокаліпсис прийде,

Він швидкість набирає,

І до нас іде.

2

Віка - зрадила мене,

Їй ця зрада не мине.

Вбивши подругу - згрішу,

Мені в пекло стежина,

Та я мушу.

Я немов дитина,

Не знаю як вчинити.

А так собі спокійно,

Хоче душа жити.

А якби Бог вчинив?

Простив!

У гріху не винив!

Відпустив!

А за що її карати?

А за що її прощати?

Карати за що є,

За серце розбите моє.

За зраду, за брехню,

За підсунуту свиню.

Годі голову ламати,

Треба зустріч вимагати.

Ритуал я проведу,

Віку з пекла виведу.

Віка вийде. Де-не-де

Поглядом хижим проведе.

Очі в неї вже чортячі,

А вуста такі гарячі.

Погляд хижий як в чорта,

В череві ростить чорта.

Гострі зуби як в потвори,

Та, що вилізла з комори.

Не Віка вже, а Сатана,

Закрашена в лихі тонна.

А голос наче писк щурячий,

Погляд гірше ніж хижачий.

Та я не втечу від страху,

Якого б не зазнала жаху.

Перехрещуся і піду,

Я до суті все ж дійду.

– Що з тобою подруго

Милая моя?