Він гучно упав.

За голову взявся,

Ще трохи б й не встав.

Я серце розбила:

Йому і собі.

Хоч його любила,

І тала в журбі.

Він бачив мене,

Він знає хто я.

Переписка не мине

Просто так.

Десь зачепить душу.

А все це чи не так?

Десь у пам'яті

Лишиться,

Нема за що,

Нам битися.

Не любов -

Не біда -

Не розриває душу.

10

Все зовсім не так,

Як бажалося тоді.

Коли минуле повертала,

Все вже набридло, годі.

І за Вікою сумую,

Хоч і відьма вона.

Як все повернути мудрую,

І розбила пляшку вина.

І Арема так не любила,

До смерті аж.

І сльози свої не губила,

Не малювала на нього саж.

Так би я сказала,

Якби те все згадала.

І зараз б заридала,

І в Бога випрошувала:

Повернути минуле.

А він би не повернув,

Бо воно потонуле.

Навіть якби думки почув.

За весь цей час, я не знала:

Що я Бога бачила,

З Сатаною розмовляла,

Розмовляла і кляла.

І якби я знала,

Що Арем мене любив,

Свідомість втратила б і впала.

Цими словами Бог мене убив!

Коли явивсь у сні

До мене.

Я прокинулась "О ні", Яка дурна колись була.

Напевне на душі було

Так, що лиш смерть - вихід.

А тепер все загуло,

Шах і мат. А конем хід?

У безмежжі простору,

Як і життя моє щезло

Навіки.

Це добро, це зло.

Була колись

Така щаслива,

І це щось?

Зламало все.

Чи це любов та - нещаслива,

Чи це я така примхлива?

Чи що? Запитання,

Мої зітхання.

І тут за спиною,

Брюнетка в чорному

Ступне ногою,

І промовить:

– Відьми не забувають.

Я все пам'ятаю.

Відьмам пам'ять не стирають.

Я тебе вітаю:

Врятувала Арема,

А мене кинула.

Говорила, що я тьма,

А сама добром линула

В зло.

В чорне вимазалася,

А воно по душі поповзло.

Тоді ти покаялася.

– А чисту правду

Сказати не можеш?

Не було такого,

Ти мені брешеш!

– Не хочеш, не вір,

А як згадаєш,

Думки перевір.

Ще пожалкуєш.

– Навіщо мені ти?

Звідки мене знаєш?

Є бажання тебе проклясти.

– А чому не розумієш?

– Ні не розумію.

– Бо проклинала вже.

– Я стою і млію,

Що вона каже.

Коли я проклинала,

Я не пам'ятаю.

Я такого не чекала,

І за це себе лаю.

То Бог зі сну, то правда,

А я гадала марево.

Звісно я в нього вірила,

І в молитвах сльози лила.

А щоб говорити,

Я й не мріяла.

Можете голодом морити,

Не повірила б.

Та потім Лорія з'явилась,

І мою пам'ять освіжила.

Я тоді так розізлилась,

Що перерізала Лорії жила.

В юянема9 заключила,

І молила, все молила

Повернути це все.

Тримаючи мертву

Відьму у полоні,

Я впала навколішки

Святої Богородиці іконі.

І стала благати

Повернути втрачене,

Молитву їй читати,

І слізьми заливати.

Богородиця Діво, радій

Всіх благ даруюча Маріє,

Господь з Тобою;

Благословенна Ти в жінках

І плід черева твого

Як спасіння народила

Душ наших.

написано: 3 лютого 2013 року

Таємниць більш нема

1

Я йтиму мети поки,

Поки б'ється серце,

Палає любов в ньому доки.

Доки жива вона,

Не покладу ані на хвилину

Рук своїх.

І до тебе полину,

На крилах неземних.

Ти будеш мій -

Я знаю.

Не зіпсує все чортів змій.

Бо в руках віру тримаю.

Я іду до цілі,

Дорога чарує очі.

Хоч руки на те не вмілі.

Не покладу їх до темної ночі.

Я вірю в кохання,

Не вірю в біду.

Від втоми зітхання,