Приказки
вернуться

Руданський Степан Васильевич
Шрифт:

KURACJA OD OCZU [34]

Десь там у кляшторі За часу їдного Сповідав законник Ляшка молодого. Ляшок признається, Що звів раз дівчину. Законник питае: «А kiedy z to, synu?» [35] Той йому i каже: «Raz,- каже,- w gaiku Przy szumie strumika, Przy pieniu slowika... Przy swiecie ksiazyca...» [36] А той, бідний, слухав, Далі ухватився Руками за вуха. «Nie mow,- каже,- nie mow, Nie mow, ja cig proszе, Bo ty uzyl, serce, Diabelskich roskoszy!» «To mnie, moj ksiеzuniu, Doktor perswadowal, Zebym tak siе sobie Od oczu kurowal!» [37] А законник бідний Тілько облизався... Далі: «Nie wierz, serce, Nie wierz,- обізвався.- Bo gdyby to pomoc Byla od tej kury, I ja bym juz widzial Dawno przez te mury!» [38]

34

– Лікування очей (польськ.)

35

– А коли ж це, сину? (польськ.)

36

– Якось у гайочку

Під шум струмочка,

Під спів соловейка,

При світлі місяця... (польськ.)

37

– «Не говори, не говори,

Не говори, прошу тебе,

Бо ти, серце, зазнав

Диявольської насолоди».

«Це мeнi, панотче,

Лікар порадив

Так лікувати очі» (польськ.)

38

– Не вір, мое серце, не вip.

Якби таке лікування

Допомагало,

Я вже давно

Бачив би крізь ці сітни (польськ.)

PRZYWITANIE [39]

Захтіли брацішки Біскупа вітати Та й кажуть їдному Привіт написати. Але той, cipoмa, Хоч бери на муки, I пюра не вміє Узяти у руки. I ходить, сумує, Не вип’е, не ляже, Аж їден брацішок Раз до нього й каже: «Чого так сумуєш? Не журися, брате! Як приїде біскуп - Meнi давай знати!» Приїжджає біскуп, Брацішок до того; А той, як на збитки, Не писав нічого. «Zmiiuj siе, moj bracie! Bo ciе pan Bog skarze!» [40] А той тілько чарку. «Wszystko bеdzie!
– каже.- Ту staniesz do mowy, Ja siаdе w zaciszku, Co ja bеdе mowic, I ty mow, braciszku!» [41] Стає той до мови, А той заховався. Коли чує - шелеп В костьолі піднявся. Та й питає того: «А juz,- каже,- przyszedl?» [42] А той до біскупа: «А juz,- каже,- przyszedl?» Той, бідняка, з серцем, I жалем, i сміхом: «Cicho!», [43]– йому каже, А той собі: «Cicho!» Той тогді озвався: «Jaki ze ty duren!» [44] А той до бiскупа: «Jaki ze ty duren!»

39

– Привітання (польськ.)

40

– Змилосердься, мій брате,

Бо пан бог покарає тебе (польськ.)

41

– Усе буде!

Ти почнеш вітати,

А я сховаюся в куточку,

I що говоритиму,

Ти повторюй, братику! (польськ.)

42

– А вже прийшов? (польськ.)

43

– Тихо! (польськ.)

44

– Який же ти дурень! (польськ.)

RZEPA [45]

Їден іде мазур По ciм боці piчки. Другий, глухий, мазур - По тім боцi piчки. Сей того питає: «Jak siе masz, moj mily?» [46] А той йому каже: «Do rzepy chodzitem!» [47] Сей знову питає: «Jak tarn zona, dzieci?» [48] Той своє провадить: «Swinia zjadla, przeci!» [49] Сей йому i каже: «Pocaluj psa w galy!» [50] А той йому каже: «I ja to myslalem!» [51]

45

– Piпa (польськ.)

46

– Як справи, мій любий? (польськ.)

47

– Я ходив до ріпи (польськ.)

48

– Як там жінка, діти? (польськ.)

49

– Та свиня з’їла! (польськ.)

50

– Поцілуй пса в баньки! (польськ.)

51

– I я це думав! (польськ.)

25 июня

KULBACZKA [52]

Надибає дівку ксьондз Під вечірню пору. Бере її у мішок, Несе до кляштору. Але прелат зупинив. «Со to,- каже,- bracie?» [53] «А kulbaczka,- каже той,- Szanowny prelacie!» «А pojechac mozna, mnie?» «А czemu z nie mozna?» «Nies ze do mnie, bracie moj, Nies, duszo pobozna» [54]

52

– Сідло (польськ.)

53

– «Що то, брате?»

54

– «Сідло,

Шановний прелате!»

«А мені поїхати можна?»

«А чому ж нi?»

«Неси ж до мене, брате мій,

Неси, побожна душе» (польськ.)

25 июня

ДИВНИЙ БИК

Бачить мужик у жидка Невеличкого бичка Під шклом в образочку, А цікавий був мужик. «Що то,- каже,- в вас за бик Висить на кілочку?» «А то,- каже,- вip не вip, А на світі є ciм гip Без зими i літа. Там трава висока є, I там бик такий жиє Від початку світа. I той бик собі за день Всю траву таку упень На гopi спасає. А вночі - то божа piч - Вся трава йому за ніч Знову виростає». «Де вам, Мошку, такий бик?
– Обзивається мужик - Трудно вipy дати! Biн давно би по сей час Miг не тілько, кажу, вас, А й світ заваляти!»

ТУРКИ I КОЗАК

Перебрався наш козак Якось за границю Та й, на лихо, завернув В турецьку каплицю. Протиснувся наперед, Роздивився всюди. Хоче вийти - та біда: Стиснулися люди. А перед тим неборак Із’їв якось сала. I тут його, на біду, С... розібрала. Tepпів, бідний, доки міг, Аж піт з нього лився. Далі - тарах, неборак, В штани вгатилився. Замовчали вci попи Турки закричали I над бідним козаком Палаші підняли. Але козак - не промах, Вдарився у груди. «Ваш великий,- каже,- бог! Послухайте, люди! Як турецький сильний бог - Так правду говорю, Що вже piк тому, як я Не йшов до надвору. I де вже я не ходив, Де вже не молився, Але, видно, жоден бог Не змилосердився. Ото тілько їден ваш Перед цілим людом Живо й раптом показав Святе своє чудо!» Заплескали вci попи, Турки закричали I заклепані штани 3 козака ізняли I повішали якраз Посеред каплиці, А козака провели 3 грішми до границі.

29 июня

ТУРОК I МУЖИК

Нагнав турок мужика, Хоче його взяти; Бща тілько, нема чим Рук йому зв’язати. Ото й кличе він його. «А ходи-но!» - каже. А той собі на умі: «Знаю тебе, враже», I схилився у траві, В небо поглядає, «Боюсь,- каже,- пане мій! Бо шуляк літає!» «Та не бійся,- каже той,- Надери лиш лика, То ми того шульгара Зв’яжемо до лиха!» А той усе на yмi Свою думку має. «Боюсь,- каже,- пане мій! Бо шуляк літає!» «То я ж,- каже,- піду сам Та надеру лика!» Злазить турок iз коня Та й іде до лиха. Тогди мужик iз трави Піднявся поволі, Скочив живо на коня Та й шмалить по полі!.. «Шульгар! Шульгар! Стережись!» - По лісі загуло. «Матері твоїй шульгар!» - 3 поля відвійнуло.

АХМЕТ III [55] I ЗАПОРОЖЦІ

В літо тисяча шiстсоте, - В літо теє боже, Прийшла грамота Ахмета В наше Запорожжя: «Я, султан, син Магомета, [56] Внук бога їдного, Брат місяця-перекроя I сонця самого, Лицар сильний i могучий, Краль над королями, Воєвода всього світу I цар над царями, Цар столиці Цареграду I цар Македону, Гpeків, сербів, молдаванів I цар Вавілону, Цар Подолі, i Галича, I славного Криму, Цар Єгипту, i Ораби, I цар Русалиму, Сторож гробу в Русалимі I вашого бога. Християн ycix на світі Смуток і підмога,- Кажу вам, yciм козакам, Мені передатись, А як нi - добра від мене Вам не сподіватись!» Того ж літа запорожці Грамоту читали I до вражого Ахмета От що написали: «Ти, султане, чортів сину, Люципера [57] брате, Внуку гаспида самого I чорте рогатий! Стравнику ти цареградський, Пивнику макдонський, Свине грецька й молдаванська, Ковалю вавлонський! Кате cepбів i Пoдoлi, Папуго ти кримська, Єгипетський ти свинарю, Сово русалимська! Ти - погана свинячая Морда, не підмога, I дурень ти, а не сторож У нашого бога. Не годен ти нас, козаків, I десь цілувати, А не то щоб Запорожжя Під собою мати! Ми землею i водою Будем воюватись, I тебе нам, бісів сину, Hiчогo боятись! Так тoбi ми відвічаєм, А року не знаєм, Бо ми ваших календарів В Січі не тримаєм. Місяць наш тепер на небі, День той самий, що у вас; За сим словом, вражі турки, Поцілуйте в ... нас!»

55

– (1673—1736) - турецький султан (1703—1730).

56

– поширена в Європі вимова імені засновника ісламу Мухаммеда (близько 570—632)

57

– (Люцифер) - у християнстві одне з імен диявола (він же Сатана, Вельзевул), втілення злого начала на землі.