І дівчина полегшено зітхнула і щасливо розквітла.

Володя теж посміхнувся у відповідь і раптом усім єством своїм відчув як рідне і близьке: і цей грудний сміх, і цю бездонну синь до болі знайомих очей.

І зненацька звично і безбоязнено, як у ві сні, він ураз підхопив незнайомку під руки і посадив поряд з собою на капот трактора.

Та не злякалася і не образилася, а навпаки засміялася ще дужче і весело як на гойдалці взмахнула ногами: оголивши при цьому на мить оголене ...

І тут же чоловічі гарячі долоні знову оплели дівочий стан і пересадили бешкетницю трішки вище .. , але вже не на трактор ...

... Ви знаєте, як зриваються спілі яблука з високих дерев?! Вірно: треба драбину або плідозніймальник.

Але ось Володя садив собі свою подружку на плечі (по простонародному "на коська") і вона мліючи від щастя тривала "райські" яблука.

Певна річ, що такі "трюки" вони проробляли усамітнившись, але, як виявилося, і у дерев порою бувають очі, а ще більш сумніше усього, коли вже дуже гострі язики ...

Ранні приморозки, слава богу, сади Стефанії обійшли стороною, але вона чомусь раптом зненацька дала команду обтрясти залишки яблук на корм худобі.

І природно і у стажерах і у службовцях Загально ­національних трудових резервів ураз відпала потреба.

Ті трохи, правда, подивувалися такому не зовсім економічному-оправданому рішенню фермерки, але хазяйське слово - закон та і ночами зараз стало вельми зимно. (Та так, що навіть через куртки і "похідні" ковдри стало спини холодити І можна і дівчаток застудити.)

І на наступний вже ранок, коли усі стажери і робітники "Армії" - ледарів роз'їхалися по домівкам, Володя на сніданок зненацька отримав величезну чашку "домашньої" сметани, в якій гордо височила не падаюча ложка.

– Це що ж прощальний сніданок?! Мене, що теж випроваджують?
– знаходячись не у найкращому настрої не подумавши запитав Володимир, але тут же сам себе підправив, перевівши свою нетактовність у жарт:

– Не маєш, хазяйка, права! Бо у мене ще два тижня практики ...

– А у мене буде два тижня відпустки!
– щасливо і радісно сповістила Стеша.
– Вважай три роки сиджу на фермі безвиїзно, - і раптом несподівано розридалася.

– Стеша, ти чого?!
– розгубився спочатку Володя і не маючи під рукою інших лікувальних засобів, став плачучу цілувати, цілувати, цілувати ...

Невідомо скільки пройшло часу бо усе навкруги раптом покрилося густим туманом і самі не відаючи як і чому молоді опинилися високо - високо над землею ... на сіннику.

Відпущений долею час пролетів, як один день. (Та і діти Стефанії, як раз "підзадержалися" в Артеці і два тижня їм ніхто не заважав.)

І такий часом вогонь палахкотів в їх серцях, що просто диву даєшся, що обійшлося без пожежі. (Бо ізлюбленим місцем їх любовних втіх усі ці дні залишався усе той же сінник.)

Але розталися без сліз.

І попрощавшись кожен із них думав про своє.

Стеша: "А цілувався загинувший мій Микола краще, але заміж можна вже і вийти. Треба лише знайти собі якогось самотнього і забезпеченого чоловіка, щоб на дитячі гроші І не зарився. Так самотнього, але не старого .. , не утомленого ... "

А Володя? А що Володя?!

Після двохтижневого та ще і щоденного поїдання сметани у нього раптом виник гострий авітаміноз: йому до "можна" як захотілося яблук ...

Але ось у невтомної "вершниці" йому навіть прізвища довідатися не вдалося.

"І з яких пір статевий акт став причиною для знайомства?!" - чи то жартуючи, чи то криючись вигукнула вона якось і залишила усі розпитання про себе без відповідей.

Глава 4

(У дітей повинен бути батько, а у саду - хазяїн.)

Наступним місцем для практики Володимиру Мані ну його банківський менеджер визначив придорожній автокемпінг у міжнародному автобану.

Це був невеликий компактний комплекс: надійно цілодобово охороняєма автостоянка, автомайстерні, заправка, невеличкий по-домашньому затишний готель і ніколи (навіть у саму глуху ніч) не пустующа придорожня їдальня з прийнятними цінами і з великим вибором свіжих і смачно приготовлених страв

Володіла усім цим господарством сім'я Стогових: Аркадій Давидович з дружиною Іриною Олексіївною та три Їх, вже трішечки підзадержавшихся у наречених, доньки: Рая, Майя та Марина.

Дівчата розквітли красунями і тішили очі.

– У вас що аж три дочки?!
– поцікавився Володя у хазяйки пані Ірини у перший же день знайомства.

– Ні не три дочки, а три сучки!
– замісто дружини у серцях вигукнув її чоловік.

– Не зважайте на слова Аркадія ні якої уваги. Я доньок виховала як треба. І вони добре знають, як з молодими хлопцям и себе поводити. І я на усі сто відсотків упевнена, що мої дівчата не дозволять собі нічого поганого. Це просто Аркадій вважає, що наші доньки дуже вже перебірливі, бо вже не одному ухажеру відмовили.