Так що на дві тисячі "підйомних" не дуже вже розгуляєшся.

На частку цих грошей, природно подумки, розраховували медики направляючись у кав'ярню. Але коли банкомат показав, що Володін кредит обмежується величезною сумою аж у сімдесят сім тисяч, В усіх зібравшихся за столом молодих людей (дядя Вася і Алевтина Миколаївна угледівши в кав'ярні когось із знайомих з явним жалем ураз "згадали про термінові справи" і вибачившись "відкланялись") прямо таки щелепи відвисли.

– Так ти у нас багатенький Буратіно!
– довідавшись, що це разова винагорода від вчених - фармацевтів, вигукнули хором заздрісні санітари і впродовж дня вони разом з "Мері" і "Кет" злегка пощипали крайці цього жирного "пирога".

Після тривалого і гучного гульбища в нічному ресторані (а до цього у день були ще і катання на водних лижах, і рибалка з ловлею величезних, і майже "ручних", коропів у штучному з критими берегами водоймищі, і похід на природу з шашликам и та ще і, хоч і невеликим, але бочонком пива), у шикарній "золоченій" кареті з справжнім візницею і справжньою трійкою породистих коней Володя розвозив по домівках своїх нових друзів.

– Не підкажеш в якому готелі мені переночувати до завтрашнього ранку?
– запитав він Катю, висаджуючи - Її останньою із цього "давнішнього" екіпажу. (Впродовж дня вони стільки разів пили на брудершафт, що хлопець міг собі дозволити таку фривольність перейшовши з малознайомою дамою на "ти".)

Добре вихована дівчина буцімто тільки і чекала цих слів і мило червоніючи запропонувала:

– Для чого тобі готель?! Я ж бо живу сама, і надіюсь, двом нам у моїй, хоч і не дуже великій квартирі, але все ж місця вистачить. Ти не проти?

Володимир (ради пристойності) трохи повіднікувався, але швидко погодився. (А ось місце все ж не хватило і увесь залишок ночі коханці взбиралися один на одного ... від "тісняви".)

А ранком попрощалися ніжно, але назавжди. І залиши вся в їх душах якийсь незбагнений сум.

Ні все було добре. І навіть чудово.

Але Катя подумала: "Коли ми з Алею, уколовши йому подвійну порцію "снодійного", займалися разом з ним утрьох коханням, усе було набагато цікавіше."

А Володі простуючому до станції метро в ранковому мареві бачилась брава гола "вершниця" залихвацько "гарцююча" у напівтемряві мертвецькій. (Він вже вирахував, що то була зникнувша безслідно із лікарні Зоя Данич.) І тому спочатку, перш ніж ступити за турнікет, він призупинився, перепочив "пригасив " разгулявшуюся свою уяву. (Для чого лякати чергового полісмена у таку рань. А то вирішить, сердешний, що у хлопця у брючині чи то обріз, чи то протитанкова граната прихована. )

…

Поки Володя у психушці десять років протирав "утихомирюючу сорочку", країна реформувалась повним ходом.

Суперсучасні автобани, мінілінії (у більшості своїм наземні) метро появилися вже майже у кожному провінційному містечці, ставши їх візитною карткою.

Нові сучасні мікрорайони (для кожного покоління свій) неначе гриби після дощу росли в усіх містах. Але не вверх, а у широчінь розросталася малоповерхова Україна. (У моді були "родові" маєтки: фазенди і ранчо.)

Та і околиці, і столиця тепер різнились лише розмірами, бо зараз черпали вони із суспільної годівниці однаковими ложками, а останні роки все більше і більше покладалися на місцеві свої бюджети і на їх основі будуючи свої далекосяжні плани.

Реформувалася ж не тільки економіка, але і образ мислення людей. Так як "марив" народ тепер не персональними превелегіями, а персональними робочими місцями, які в відміну від "адмінресурса" можна було і у спадок передати.

А ще анахронізмами стали слова: президент і глава, а навпаки стали популярними: команда і голова.

Персональні комп'ютери, які тепер були наявні практично у кожній родині І складали єдиний спільний інформаційний простір, дозволяли навіть пересічним громадянам захищати свої кровні інтереси особисто (без делегування своїх спадкоємно - майнових прав на частину суспільної власності) і висловлювати свою волю по усім всенародним питанням, особливо економічного характеру.

З роками в країна поступово щезла кілейність. І відмирали (тихо і без антагонізму) клани, а клоновані ними партії зливалися у могутні дієздатні управленчиські команди.

Жити на "світу" стало економічно набагато вигідніше, ніж у "тіні", бо тепер здоровий глузд, економічна доцільність і чесно зароблена гривня правили балом.

Абсолютна відкритість, стабільні, а головне обов'язкові для усіх "правила гри" будь-якого неробу зразу ж обертали у "голого короля".

Тримати у команді усякого рівня навіть самого - самого близького родича, але бездара, стало вельми накладно. Так як за кожен невірний крок сина чи то доньки приходилось розраховуватись із особистої кишені.

Але батьківська любов не знає меж і находилися диваки, які за "огріхи" своїх чад "викладували" у командну скарбницю більше, ніж їх "вічні стажери" - діточки зарплатні отримували. Але все законно і все по правилам.

Про все це і ще про багато інше Володя Манін почерпнув відомості читаючи газети і дивлячись телепередачі ще коли проходив у лікарні процес адаптації до нових умов життя.

А ще Володимира здорово здивували в сьогоденні найсуворіше табу на інформацію про приватне життя усіх співгромадян і те що будь-яка реклама перш ніж бути оприлюдненою проходила обов'язково експертну оцінку.