Не соромляться й Сина Божого: вивели Дух Христів, Дух милосердя “за виноградник” – за межі храмів, за межі громад. Залишили “дім свій” порожнім, розіп’яли Христа в серці своїм. Відкинули камінь істини – святий камінь розуміння, скрижаль віри смиренної, що чинна любов’ю. Полюбили більше темряву, і приносять Богові “дикі ягоди” (див. Іс. 5).

І ляскають з амвонів і трибун, з кафедр і подіумів словесні бичі взаємної ненависті й агресії. І падають з покривлених злістю уст пихаті слова-стусани: “сектант”, “єретик”, “розкольник”, “піп”, “штунда”, “уніат”...

Отож, як прибуде Той Пан Виноградника, то що зробить він цим винарям?..

ЯК ТИ, ДРУЖЕ, ВВІЙШОВ СЮДИ?..

В неділю чотирнадцяту по П’ятидесятниці читаємо Євангеліє від Матвія:

“А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм [ первосвященикам та фарисеям] притчами, кажучи: «Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, – та ті не хотіли прийти. Знову послав він інших рабів, наказуючи: «Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, – і все готове. Ідіть на весілля!» Та вони злегковажили та порозходились, – той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його, знущалися та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє військо, – і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: «Весілля готове, але недостойні були ті покликані. Тож ідіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, – кличте їх на весілля». І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, – злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась.

Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного, та й каже йому:«Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?» Той же мовчав. Тоді цар сказав своїм слугам: «Зв’яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів»... Бо багато покликаних, – та вибраних мало” (Мф. 22.1-14).

Притча про весільний бенкет в інтерпретації святого апостола Луки має назву притчі про багату вечерю (див. Лк.14.16-24). Але духовний зміст обох цих євангельських оповідей являється абсолютно ідентичним. Адже весілля Господа нашого Ісуса Христа, Бога Слова, Премудрості Божої та Церкви – це і є ота багата вечеря, що її спорядив Господь для вірних Своїх, і якою знехтували ті віруючі, але не вірні, які “ збагатіли , і нічого не потребують”, які вважають себе “багатими”, – багатими на віру, на праведність, на розуміння істини (див. Об. 3.17).Сьогодні я хочу висвітлити іще один цікавий аспект цієї притчі, а саме постать отого “чоловіка, що у весільну одежу не вбраний”, якого відкинув Господь...

Що об’єднує усіх тих “людей з роздоріжжя, злих і добрих”, яких закликали на весілля раби Божі? З яких роздоріж вони приходять до Господа? І де взявся у них той одяг, що виявився перепусткою на весільний бенкет? Дорога у біблійній мові ­– то життя, напрямок руху. Роздоріжжя, розпуття – це вибір, пошук правдивого шляху. Господь закликає тих, хто в цьому світі стоїть на розпутті, тих, хто шукає шлях істини, шлях правди. А відтак і є праведником, а отже, вдягнувся у весільну одіж праведності, адже біблійною мовою одяг – не що інше як праведність. Що ж таке праведність, і хто такий праведник? Праведник – це людина, яка: по-перше, шукає правду (стоїть на роздоріжжі, озирається у пошуках правдивого шляху). По-друге, це людина, яка знаходить правду, і знаходить її во Христі Ісусі, у вірі, що здійснюється любов’ю, як і сказав Господь: “Я ­– дорога, і правда, і життя” (Ів. 14.6). І, по-третє, це людина, яка іде цією дорогою правди! Іде, хоча й на перших кроках часто спотикається і падає. Іде, хоч на початку шляху її одяг праведності й заплямований гріхом, і брудний від частих падінь, як сказав пророк: “І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша – немов поплямована одіж” (Іс. 64.6). Але “праведний сім раз впаде – та зведеться, а безбожний в погибель впаде!” (Прип. 24.16).

От у чому ключ! От чому серед покликаних і вибраних є як добрі, так і злі, як досконалі, так і поки що гріховні. Гріховні, але вже крокуючі дорогою правди, які вже ступили на шлях праведності, шлях смиренномудрості, великий шлях очищення, що веде у життя вічне, і зусиллями долають його. “Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися!” (Пс. 16.5). Бо “всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим. 3.23). Бо “Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!” (1Ів. 1.8).

Праведник – не означає безгрішний. Поділ на праведників і грішників – це поділ згідно з напрямком ходи. Куди йдеш? Камо грядеши?! – от основне питання, що визначає кінцевий результат: спасіння або загибель. Куди йдеш? Яку дорогу обрав на роздоріжжі життя свого? Чи з Єрихону в Єрусалим, з міста язичеського у місто правди? Чи від смерті до життя? Чи з гріховності до святості? Якщо так, – то амінь! Ти вбрався у весільну одіж і достойний сісти за весільним столом. Якщо ж ні, якщо ж прийшов ти сюди тільки для того, аби отримати суто матеріальні вигоди, стяжати лише матеріальні скарби, служити не Богові, а мамоні, іти з Єрусалиму до Єрихону, до лихої пожадливості та зажерливості, до нелюбовності, агресії, насильства, владолюбства й пустомовства, – то що ти робиш тут ? Чи думаєш “вхопити Бога за бороду”, занечистити Премудрість Божу духом насильства та користолюбства, всістися у храмі як Бог і за бога себе видавати? Надаремне призивати Ім’я Господнє і залишитись безкарним? Називатись християнином, будучи антихристом? Хочеш обманути Того, Хто є Всюдисущим і Всевідаючим? “Не обманюйтеся, – Бог осміяний бути не може” (Гал. 6.7).

Як ти, друже, ввійшов сюди?..

НАЙБІЛЬША ЗАПОВІДЬ

В неділю п'ятнадцяту по П’ятидесятниці читалося Євангеліє від Матвія:

“І спитався один із них [із фарисеїв], учитель Закону, Його [Ісуса] випробовуючи й кажучи: «Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?» Він же промовив йому:«Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». Це найбільша і найперша заповідь. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе». На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять...” (Мф. 22.35-46).

Люби Господа Бога свого і ближнього свого, як самого себе – от найбільша Заповідь Божа! Як, здавалося б, просто: виконуй її – і будеш жити. Відкрий серце своє вірі, що чинна любов’ю, – і будеш щасливим! Та чи любимо? Чи живемо? Чи щасливі? “Ось нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою!” (Євангеліє від Івана, 13 розділ, 34-35 вірші). Отже, якщо не любимо – то ми не Його. А якщо не Його ­– то чиї? “Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає” (Мф. 12.30). “Супроти”, “проти” грецькою мовою звучить як “анти” – анти Божі, антихристові, антихристи...