Так само і Божество. Бог єдиний. А якщо сказати точніше – триєдиний: Трійця Одноістотна і Нероздільна. Сам догмат про триіпостасність Божества звучить так: Бог Отець – нерожденний, Син – рождається від Отця, Дух Святий – сходить від Отця. І хто може заперечити це?..

Сьогодні ми поговоримо з вами саме про Святий Дух. Як сказано у Символі Віри: “Вірую... І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що з Отцем і з Сином рівнопоклоняємий і рівнославімий, що говорив через пророків...” Дух Святий – це Дух Утішитель і Дух Істини, Дух Милосердя й Богопізнання, Дух Любові та Правди. Зішесття на людину повноти благодаті Всесвятого Духа – найвищий щабель розвитку віри.

Отець, Син і Дух – Три в Одно. Але на кожному етапі сходження віруючої людини щаблями вдосконалення в житті її домінує, є найакцентованішим спочатку Отець, далі Син, і, нарешті, Дух. Цей розвиток простежується уже в самій історії Церкви від початку її заснування, від перших людей віри – Адама і Єви. Історія Старого й Нового Заповітів – це історія розвитку спромоги вмістити, сприйняти Божество, історія, як висловився Григорій Богослов, “обоження” Церкви, історія здобуття людством подоби Божої.

У перший період відродження віри – період Авраама, Ісака та Якова – акцент робиться на вірі в Єдиного Бога, і домінує в цей час проповідь саме про Отця. В другий період – період Мойсея та пророків – ми бачимо уже явний ріст, явну зміну акцентів, і головним у пророцтвах стає проповідь про Сина. З приходом на землю Бога Сина во плоті, в усій повноті розкривається таємниця Духа.

Аналогічна картина показується і в житті кожної окремої людини віри. Перший крок сходження щаблями вдосконалення до Божого Царства (царства благодаті) – є віра, Бог Отець. На цьому фундаменті будується усе життя християнина. Без віри догодити Богові неможливо: “Вірою спасетесь...” (див. Перше послання апостола Петра, 1.9), “На цьому камені збудую...” (Від Матвія, 16.18) На початку це віра догматична, розумова, за святим Кирилом Єрусалимським – “погодження душі”.

Але віра без діл – мертва (див. Соборне послання апостола Якова, 2.17). Тому постає наступний етап – “восиновлення” віри, Бог Син: здійснення, реалізація, втілення в життя віри смиренної, що чинна любов’ю.

І ось, коли віра ця возноситься в людині на небесні висоти не просто віри уже, але довіри, коли серце відкривається у щирому самозреченні – тоді й сходить згори Дух Святий, наступає період одухотворення, оспівування та розповсюдження віри правдивої. Тоді посилає Син від Отця в серце людини “благодать на благодать”, і являється в повноті оте духовне “народження згори”, про яке казав Ісус Никодимові: “Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства” (Від Івана, 3.3). І відкривається в серці вірному благословенне джерело “води живої, що тече в життя вічне” (Від Івана, 4.14). А затим і “ріки живої води потечуть із утроби його... Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений...” (Від Івана, 7.38-39)

Тоді “і живу вже не я, а Христос проживає в мені” (Послання апостола Павла до Галатів, 2.20). Тоді ми стаємо дійсно “не від світу”. Тоді воістину можемо йти по бурхливих водах моря світу цього, і не потопати. Тоді ми вже не дольні, але горні, не земні, а небесні, не тілесні, а духовні.

Тоді молитва уст і розуму переходить на вищий рівень – молитви серця. І не ми вже говоримо, але Дух Святий промовляє нашими устами. І не ми вже молимось, а молиться за нас Дух Святий. І духовне осяяння стає духовним відчуттям, сягаючи найвищого містичного досвіду Божественної реальності – духовного чуття та неземного богоспоглядання.

І піднімаємось ми до “третього неба”, до раю, де чуємо “слова невимовні, що не можна людині їх висловити” (див. Друге до Коринфян, 12.1–5). І стаємо ми, кожен зосібна, краплинкою у тій хмарі вірних свідків Господніх, на якій і прийде Він на землю судити живих і мертвих...

І тоді-то й візьмуть царство святі Всевишнього, і царству Його не буде кінця! Амінь.

НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ

У першу неділю по П’ятидесятниці, неділю Всіх Святих, в православних храмах читається Євангелія від Матвія:

“ Сказав Господь Своїм учням: кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюсь перед Небесним Отцем Моїм...

Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний...

Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом, що ж нам буде за це?» А Ісус відказав їм: «По правді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський (тобто Ісус Христос. Він є Син Божий і Син Людський, істинний Бог і істинна Людина, Боголюдина – Бог, Який для нас і для нашого спасіння з Неба зійшов, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною. У Біблії Ісус Христос називається Сином Божим і Сином Людським приблизно однакову кількість разів. – Авт.) засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих...

(Тут Ізраїль – назва символічна. Ізраїль – то народ Божий, народ віри, ті, хто вірує в Бога. Духовний Ізраїль – це ми з вами, якщо вважаємо себе народом Божим.

Число дванадцять, згідно з наукою про символіку біблійних чисел, гематрією, є числом повноти людської натури, повноти людських характерів. Чотири помножене на три дорівнює дванадцяти. Це чотири основні типи людської натури: холерик, сангвінік, флегматик та меланхолік, проявлені в усій повноті троїчності духовного розвитку – насамперед у повноті слова /Божественна ідея людського життя – ідея духовного вдосконалення/, затим віри /здійснення, втілення, реалізація цієї ідеї у своєму житті/, і, нарешті, благодаті /духовне ствердження, розповсюдження та оспівування віри смиренної, що чинна любов’ю/.