Прийде час, і Ніневія (символ войовничого матеріалізму) прозріє раніше лукавого релігійного фарисейства, і покається через проповідь пробудженого від сплячки Йони (див. Йони, 3-й розділ).

Прийде час, і ті представники світу, які мають гаряче серце, що не задовольняються лише ковбасними інтересами, а шукають Правду, прагнуть пізнати Істину – прийдуть до Премудрості Божої, і принесуть цінності світу цього до ніг Господніх, як зробила це свого часу цариця Шеви (див. 3 Цар. 10.1).

Прийде час, і сотник зрозуміє, що Єдиним, Хто зможе вилікувати слугу його – є Бог-Слово, Слово Боже, – Той Довготерпеливий і Многомилостивий Лікар, що зціляє усі немочі наші. І, зрозумівши, “наблизиться до Нього”.

Прийде час...

“ПО ЇХНІХ ПЛОДАХ...”

У неділю п’яту по П’ятидесятниці читаємо в храмах Євангеліє від Матвія:

“І як прибув Він [Христос] на той бік до землі Гадаринської, перестріли Його два біснуваті , що вийшли з могильних печер, дуже люті, так що ніхто не міг переходити тією дорогою. ..”

До речі, євангеліст Лука, на відміну від Матвія, змальовує одного біснуватого, який мав в собі “легіон” бісів. Цей факт красномовно свідчить про те, що Біблія в цілому і Євангелія зокрема – книги, насамперед духовно-символічні. Буквальні розбіжності допущені богонатхненними авторами не випадково, а лише для того, аби підкреслити необхідність “крізь букву проникати у внутрішнє”. В духовно-символічному контексті жодних протиріч не існує. Ці два біснуваті – той самий один, який біснується як в духовній, так і в фізичній сферах свого єства.

“... І ось, вони стали кричати, говорячи: «Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?»

А оподаль від них пасся гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: «Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свиней». А Він відповів їм: «Ідіть». І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, – і потопився в воді.

Пастухи ж повтікали; а коли прибули вони в місто, то про все розповіли, і про біснуватих. І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього краю!..” ( Євангеліє від М атвія, 8 розділ, 28 вірш – 9 розділ, 1 вірш ).

Духовну символіку історії зустрічі Господа нашого Ісуса Христа з біснуватим ми з вами обов'язково розглянемо згодом. В цій же проповіді я хочу торкнутися дещо іншого аспекту проблеми – питання не біснуватих, а пастирів. Причому не просто пастирів, але пастирів “свиней”...

Звертаючись до вірного учня свого, єпископа в Ефесі Тимофія, святий апостол Павло говорить: “А пресвітери, які добре пильнують діла, хай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює в слові й науці. Бо каже Писання: «Не в’яжи рота волові, що молотить», та: «Вартий працівник своєї нагороди” (див. Перше послання апостола Павла до Тимофія, 5.17–18).

У Першому ж посланні до Коринфян читаємо: “Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас?..” (Перше до Коринфян, 9.9–10). Так! Для нас і про нас! І коли ми читаємо про волів, тельців, овець, свиней, ослів, верблюдів, коней, дерева, кущі, траву, хмари, місяць, зорі, землю, море і т.д., – то маємо розуміти, що написано це все для нас і про нас! Бо “усе Писання Богом натхненне”, і “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно”. Бо “це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав...” (див. Друге до Тимофія, 3.16; Перше до Коринфян, 2.14; Від Матвія, 13.34–35).

Хто ж такі є “свині” у біблійній мові? Про кого Господь говорить: “...не розсипайте перел своїх перед свиньми (тут – не розкривайте душу свою. – Авт.), щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас...” (Від Матвія, 7.6)? Біблія сама розкриває власну символіку. Нам варто лише відкрити свої духовні очі й вуха, щоб побачити та почути про яких-то “свиней” говорить Святе Письмо...

“Промовляйте до Ізраїлевих синів (тут “Ізраїль” – увесь народ віри), кажучи: Оце та звірина (оце та твар, те духовне створіння), що будете їсти зо всієї худоби, що на землі (“їсти” – тут приймати в себе, діяти так само):

Кожну з худоби, що має розділені копита, і що має копита роздвоєні розривом (тут – кожне створіння, яке різнить чисте від нечистого і святе від не святого, відчуває в членах своїх закон плоті, що суперечить закону розуму, і на цьому “стоїть” – див. Левіт, 10.10 та До Римлян, 7.23), що жує жуйку (що має “подвійне жування” – крізь букву проникає у внутрішнє, шукає істину, “розжовує”, досліджує Писання), – її будете їсти (приймати в серце своє, насичуватись духовним спілкуванням).

Тільки цього не будете їсти з тих, що мають розділені копита: ...свині, бо вона має розділені ратиці (духовна свиня також має в собі окрім закону плоті – закон ума, віру в Єдиного Бога), та жуйки не жує (та віра її зовнішня, поверхнева, власне не віра, а марновірство вкупі з обрядовірством, замішані на мудруваннях людських. Немає ні духовного розуміння, ні, відповідно, духовного відчуття. Не розжувала істину: “Бог є Смирення й Любов”, а відтак і про неї оце: “і біси вірять, але тремтять” – див. Якова, 2.19), – нечиста вона для вас” (Левіт, 11.1–8).