“Я – хліб життя. Хто до Мене приходить, – не голодуватиме він (не голодуватиме духовно, бо знайде благословенне “пасовисько благодаті”. – Авт.), а хто вірує в Мене – ніколи не прагнутиме (бо отримає живу воду вчення Христового, вчення смирення, – те новозавітне “вино”, що змінює розум людини і звеселяє серце праведника. – Авт.)” (Від Івана, 6.35).

“Я – хліб життя!.. Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє (тобто вчиниться тілом Церкви святої, божественним станом праведності. – Авт.)” (Від Івана, 6.48-51).

“Як живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов... – хто цей хліб споживає, той жити буде повік” (Від Івана, 6.57-58).

“Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому...” (Від Івана, 6.56)

Як бачимо, якщо ми приймаємо хліб виконання волі Божої (практика віри) в своє єство, в свою плоть (їмо його, реалізовуємо слово Боже, звершуємо, втілюємо волю Божу у своїй плоті), – тоді цей благословенний “хліб життя” стає плоттю Христовою, тілом Христовим, праведністю Христовою в нас. І якщо ми приймаємо в свою кров, в своє життя (кров символізує життя: “бо душа [життя] тіла – в крові вона” – див. Левіт, 17.11) новозавітне вино вчення Господнього (вино це теорія – тут правильно, по духу розуміємо, і безстрашно сповідуємо Слово), то благословенне це “вино” стає кров’ю Христовою в нас. Таким чином, ми з’єднуємось з тілом і кров’ю Господніми, стаємо причасниками теорії і практики спасіння. А це і є духовне причастя тіла й крові Христових, що через них і в них – благодать Святого Духа.

Отепер нам зрозуміліше: який то “хліб” Христос “поблагословив, поглянувши на небо”. Тут Небо –­ сфера Духа, воля Божа, божественна твердь Закону, відділяюча живу воду вчення Господнього – вчення смирення й любові – від доктрини гордині та нелюбовності “духів злоби піднебесних”. (Тому й “піднебесні”, що не дотягують до цього Неба – див. Буття, 1.6-8.) Тепер бачимо, який “хліб” Він “поламав і дав учням, а учні – народові”.

Далі з’ясуймо: що то за “рибу” пропонує нам Господь? Риба у біблійній мові – то душа людська, людина. Сказав Христос Петрові й Андрієві, що рибалками були: “Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей!” (Від Матвія, 4.19). Хліб без риби може видатися прісним; риба ж – дає смак...

Коли виловлюється ця риба, спасаються душі людські з духовного моря світу цього, з “житейського моря, схвильованого спокус бурею” неводом проповіді Євангелії, мереживом місійної праці посланців Господніх. І коли “спечеться” вона на вогні Слова Божого, бо наш Бог – то “палючий вогонь” (див. Послання апостола Павла до Євреїв, 12.29). Або коли “зав’ялиться” під Сонцем Правди, як сказано: “А для вас, хто Ймення Мого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його” (Малахії, 4.2). Тоді ті, хто бачить це лікування, отримують духовну радість, “смакують” спеченою рибкою спасенної, просвітленої людської душі. І оцю-то радість, оцю смачну поживу подав Господь народові – радість власного спасіння, та радість від прийняття до громади вірних новонаверненої, спасенної людини.

Чому риби саме дві? Бо число “два” у біблійній мові символізує двояку натуру людини – духовну та плотську, душу і тіло. І зцілення вогнем благодаті, “вірою, яка від слухання”, відбувається як на рівні тіла, так і духа. Бо “Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного (меч двосічний – гострий з обох сторін, розтинає, лікує як тіло, так і душу. – Авт.)” (До Євреїв, 4.12).

І, нарешті, чому саме п’ять хлібів на п’ять тисяч люду? Число “п’ять” в Біблії означає людські чуття. П’ять чуттів дав нам Господь: зір, слух, нюх, смак і дотик. І саме через ці п’ять “входів” і проникають в нас спокуси світу цього. І ці-то п’ять найбільше й потребують зцілення. На цих “п’яти ґанках” лежить біля купальні Віфесда “багато слабих, сліпих, кривих, сухих”, чекаючи зцілення (див. Від Івана, 5.2-3). І нема в них іншого Лікаря, окрім Господа нашого Ісуса Христа. І немає інших Ліків...

ЧОГО УСУМНИВСЯ?

У дев’яту неділю по П’ятидесятниці звучить у церквах Євангеліє від Матвія:

“І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й сказали: «Мара!» І від страху вони закричали... А Ісус зараз до них озвався й сказав: «Заспокойтесь, – це Я, не лякайтесь!»

Петро ж відповів і сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався і зачав потопати, і скричав: «Рятуй мене, Господи!»... І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?» Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухла. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: «Ти справді Син Божий!»

Перепливши ж, вони прибули в землю Генісаретську” (Мф. 14.22-34)

О, як часто човен нашого життя потрапляє в цю бурю! Як часто він знаходиться “вже на середині моря” пристрастей людських, у самій гущавині бурхливих вод цього світу (адже море або води в біблійній мові – “то народи та люди, і племена та язики”, – див. Об. 17.15). Як часто нас оточує ніч незнання Бога, морок небачення світла істини – морок, в якому царює “князь світу цього”, “князь темряви”, вселенський “дух злоби піднебесний”, що диявол він і сатана. Як часто цей злий дух піднімає страшний супротивний вітер, що чинить опір нашому просуванню уперед, “на той бік”, в Небесне царство свободи духа, противиться нашому наближенню до щастя (“сатана” = супротивник). Як часто важкі життєві хвилі кидають кораблик нашого життя ніби тріску, загрожуючи втопити його, розбити об підводні рифи спокус світу цього, затягнути у безодню гріха. Як часто страх страждань і смерті запаморочує наш мозок, і нам хочеться кричати від безвиході! Хто з нас не відчував того застеляючого очі жаху, коли ти навіть не в стані відрізнити погибельного подиху пекла від очищаючого вогню Господнього, і не кричав у розпачі: “Мара!” Та якщо збережена віра жива неушкодженою, якщо у найскладнішій ситуації нашого життя ми все ж таки тримаємось за спасенний той якір, то обов’язково озветься до нас Ісус: “Заспокойтесь, – це Я, не лякайтеся!..”