До третього типу належать віруючі, які вагаються (за нашою термінологією – класичні “духовні самаряни”, інакше – “блудні сини”. – Авт. ). У їхньому світогляді панують головним чином ідеї стихійно-матеріалістичні. Релігія в житті таких віруючих відіграє другорядну роль, вона ніби перебуває на периферії їхньої свідомості. Проте вони визнають ряд релігійних положень, хоча й із значними застереженнями (пам’ятаєте: “В Христа не вірю, але вважаю себе православним...”? – О.В. ). Іноді такі віруючі самі не можуть відповісти – вірять вони в Бога чи ні. Серед православних ця категорія становить близько 40% складу релігійних громад, серед членів сект – десь близько 10%. З деякими положеннями релігії віруючі, які вагаються, знайомі переважно із проповідей та розповідей інших віруючих. Культові дії вони виконують рідко і нерегулярно. Церкву чи молитовний будинок відвідують дуже рідко – в дні великих релігійних свят, з метою виконання яких-небудь треб, наприклад хрещення дітей тощо. Свята релігійні приваблюють їх радше своєю побутовістю: є можливість погостювати чи самим прийняти гостей. У багатьох представників даної групи релігійність зводиться переважно до віри в різні прикмети, забобони... Мотивація їхньої соціальної діяльності фактично звільняється від релігійних стимулів...”

5). Надходить година...

“Каже жінка (самарянка, життя, церква занечищена двовірством. – Авт. ) до Нього [Ісуса]: «Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклонялись Богу на цій ось горі (на цих духовних висотах самарійських, на горі Гарізім = широкі місця. – Авт. ), а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись (тут Єрусалим = основа або житло миру; духовне місто, місто Правди Божої. Але Єрусалим занечищений книжництвом та фарисейством, задогматизований та забуквалізований. – Авт.)». Ісус промовляє до неї: «Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись не будете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми (тут ми – це Сини Божі по благодаті Христовій, овечки Господні, віруючі і вірні, кісточки Тіла Христового, Церква Остатку. – Авт.) вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв (“юдеї” – ті віруючі, які не поміняли столицю серця свого, Єрусалим духовний, на язичеську Самарію. І саме серед “юдейського” загалу перебувають віруючі і вірні діти Божі, що поклоняються Господу в Дусі та істині. І від них спасіння. – Авт.) Але наступає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4.19 – 24).

Повір, жінко, Мені, – говорить Господь до нас. Повір, життя, струджене і зморене усілякими негараздами і проблемами світу. Повір, життя уярмлене ярмом гріха, пожадань плоті, пристрастями, духом насильства і користолюбства. Повірте, серця кам’янисті, втоптані як битий шлях і порослі тереном омани багатства віку цього. Повір, церкво сплюндрована і розіп’ята на древі мудрувань людських. Повір, “Моя дочко убога та бурею гнана, невтішна, – ось каміння твої (стіни твої, праведність твою, віру твою. – Авт.) покладу в малахіті (відживлю, зроблю кольору зеленої парості, кольору життя, одухотворю Животворчим Своїм Духом. – Авт.), основи ж твої закладу із сапфірів (камінь блакитний, колір неба, символ духовності. – Авт.)!.. Всі сини твої (всі віруючі, сини віри. – Авт.), стануть за учнів Господніх (стануть віруючими й вірними, навчаться Заповіді Його – Заповіді Любові: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Ів. 13.34 – 35). – Авт.), і спокій глибокий настане синам твоїм!” (див. Ісаї 54).

Повір, жінко, Мені, – промовляє Господь... Повір, що якщо питимеш живу воду Святого Духа Любові, – то прагнути не будеш повік, то отримаєш найповніше задоволення своїх духовних і фізичних потреб. Ба, більше – сама станеш джерелом Духа Святого, джерелом щастя для всіх, хто спілкуватиметься з тобою! Бо “Хто вірує в Мене, як каже Писання (тобто не вірою холодною чи літеплою, бо “й демони вірують, – і тремтять!” (див. Як. 2.19), але вірою, яка “чинна Любов’ю” (Гал. 5.6), то ріки живої води потечуть з утроби (живота, життя. – Авт.) його” (Ів. 7.37 – 39). Повір, що коли будеш вклонятися Богові як Сара, то перестанеш бути рабинею Агар, яка утікає від праведного життя (Агар = втеча), але станеш ти Саррою, праведною Церквою, праведним життям, життям багатьох вірних (Сарра = панна багатьох). І не дивлячись на те, що, здавалося б, і “звичайне жіноче” припинилося, і панує в релігійному світі песимізм, і не видно оновлення, і духовна задуха, і ретроградство, і застій, і консерватизм – та омолодишся, і народиш духовну радість здійснення Віри, і посміхнеться Господь (Ісак = радість, Господь посміхнувся). Повір, жінко – бо так сказав Господь! Оживе духовна Самарія! Оживе духовний Ізраїль! Оживе долина сухих кісток!

“Була надо мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини (долина – духовний занепад на відміну від гір Господніх висот духа. – Авт.), а вона – повна кісток! (тут кістки – основа, остаток дійсно віруючих, які розкиданні по всіх дворах, є у всіх конфесіях, що гнані за правду, і страждають від суховіїв злоби фарисейської в юдейській духовній пустелі. Ці кості – носії віри, яка чинна любов’ю! – О.В.). І Він обвів мене біля них навколо, аж ось їх дуже багато на поверхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені: “Сину людський, чи оживуть оці кості?” (чи оживе віра, освячена Духом Любові, чи оживе Тіло Христове, чи воскресне Дух Христів? – О.В.). А я відказав: “Господи Боже, – Ти знаєш!” І сказав Він мені: “Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа – і ви оживете! (отримаєте силу для відродження Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. – Авт.). І дам на вас жили (і будете рухатись, працювати спільно на з’єднання всіх. – Авт.), і простягну шкіру на вас (захищу вас, – О.В) і дам у вас Духа – і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я – Господь!» (див. Єзек. 37. 1 – 14).

ЧАС ПРОЗРІННЯ 

В Неділю про сліпого читається Євангеліє від Івана:

“А коли Він [Христос] проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус відповів: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день (день – поки світить Світло Правди – Христос, поки є змога працювати, поки Дух Христів іще з усіма учнями Його, поки не розіп’ятий Христос, поки не вийшов з Церкви – Тіла Його – Дух, поки не розіп’яли фарисеї від релігії іржавими цвяхами користолюбства та насильства руки Його, діла милосердя й богопізнання, поки не прибили тими ж цвяхами ноги Його – ходу церкви в Царство Небесне, поки не прокололи тіло Його войовничим списом агресії та нелюбовності, не ввійшли в церковне життя світські засади, і не вилилась на землю кров і вода – не знекровилась церква й не змарнувалась іще жива вода Вчення Христового. Поки іще день. Бо попереду була ніч. Ніч незнання Бога. Ніч, про яку сказав пророк Божий Амос: “Тому то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий...” (Ам. 5.13). – Авт.). Надходить он ніч, коли жоден не зможе виконувати. Доки Я в світі, – Я світло для світу».

Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: «Піди, умийся в ставку Сілоам» (визначає це “Посланий”). Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим...” (див. Ів. 9.1 – 38).

Безумовно, мова тут іде в першу чергу про сліпоту духовну – про невірство. Як часто так буває: у віруючих батьків росте невіруючий син. Невіруючий, а отже і духовно сліпий, який не бачить Світла Істини, не бачить дороги правди, що веде в життя вічне, не бачить дороги до щастя, а відтак і мучиться в темряві зовнішній, темряві відокремлення від Бога (церк. слов. – “кромішній”), де тільки “плач та скрегіт зубів”. Що ж, дійсно буває так, що батьки стараються долучити дитину свою до віри, заохочують читати Слово Боже, ходити до церкви. Але, на жаль, часто буває як у притчі про сіяча: зерно, посіяне при життєвій дорозі, не дає паростків віри, бо “До кожного, хто слухає слово про Царство [Небесне], але не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою” (див. Мф. 13.4 – 23).

Так, віра не від нас, “то – дар Божий” (див. Ефес. 2.8). І Господь повсякчас промовляє до людини невіруючої, завжди стоїть біля дверей серця й стукає, постійно посилає Своє Провидіння “щоб вам бути синами Отця вашого, що на Небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Мф. 5.45).

Слова, якими починається перша книга Біблії Буття, звучать так: “На початку Бог створив небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло...” (Бут. 1.1 – 3). Крім буквального змісту, ці рядки, як і все Святе Письмо, мають важливіший духовно-символічний зміст. І в цьому розумінні історія створення світу – це програма створення духовного світу людей, введення людини в суботу Господню, в сьомий день, в день спокою, в Царство Небесне. Як чудово розкривають ці вірші сьогоднішню Євангелію! Створилась, народилась людина. Вона має вже і небо й землю – душу й тіло, сферу духа і плоть. Та закон плоті є повновладним володарем у цій непросвітленій іще світлом віри особистості. Земля – пуста та порожня, і темрява бездуховності, темрява незнання Істини, темрява безвір’я тяжіє над безоднею тілесних пожадань. Але Дух Божий ширяє над буремними водами пристрастей людини, Господь стукає...