Шрифт:
І дощ пролив у пустелі,
Це не можливо.
Стоять передімною скелі,
Чого не важливо.
Бо лиш одне я знаю,
Вони мені подобаються.
Вони те, що я мрію,
Вони з неба сиплються.
Це дощовий рай,
Рада сильно я.
Серця мого не край,
Бо щаслива я.
Дощовий рай,
Дощовий рай,
Серця не край,
Щось інше бажай.
Тоді я пішла -
Бо то міражі.
Я не по річці пливла,
І в ній були не вужі.
То не вужі мене кусали -
То кактус мене колов.
То не вужі повзали,
І говорили безліччю мов.
Пішла тоді далеко,
У місто чи у даль.
Запахло молоком,
Побачилась вода - кришталь,
Де журавель сам.
Він одинокий як я.
Чи це сон якийсь?
Ні це реально.
Бо Бог почув зітхання,
І райський дощ пролив.
Було моє бажання,
Як у раю мов.
4
Серед пустелі самотності
Лише двоє нас.
Досить, нуль наглості,
Тут лиш я і ти,
Я і ти пустеле.
Та не друг мій ти,
Ой леле.
Потрібно діяти.
Бо здається, що сум
Полонив мене.
Безліч різних дум,
І це все не мине.
Цей історії сюжет,
Загадка світу.
Це бізнесу бюджет.
Не подякую літу,
Бо в пустелі горе:
Кактусів море,
Якийсь дух оре.
І трактор пустелю оре.
Невже щось можна вдіяти,
І виходу нема.
Куди тепер іти,
Тут бездна, яма.
Але вдалі я чую слова,
І манить мене у даль.
Це радості мова,
Покидає мене печаль.
Біжу, лечу як стріла,
На голос, що в далечині.
Як його почула,
Всі невдачі забула.
5
Море тихе стало,
Яке не бувало.
Хвилі не бушують,
Русалки не співають.
Кораблі затонулі,
На дні спочивають.
І риб в тому морі
Немає давно.
Все заснуло в чорнім горі,
І в крові, і в печалі.
Лиш на дні затонулий лист,
То королеві Англії звіт.
Весь із золота і сталі,
А всередині просте:
«Моя пані мила,
Ми вже близько.»
Та лист від короля Артура,
Не дійшов і по сей день.
А королева Хавсі Лура,
Сльози лила цілий вік.
Не впустила короля,
Бо звіту не мала.
А звіт той в кривавому морі,
Матінка природа забрала.
Я пройдуся по берегу моря,
Хлипну рукою води.
Хоч не відчую того горя,
Та не побачу тієї біди.
Та якась мутна думка,
Дійде мені до голови.
Обламається у корабля гілка,
І почую хвилю цю.
Та пройшла уже багато,
Ідеалів й тривог.
Урівноважена, свідомість-золото, І зрозуміла, що люди не ворог.
Чому та доля не дає,
Не дає нічого і не радує.
Лиш несе збитки,
Чорного горя нитки.
Чому пригод нема,
Це не моя вина.
Бо здається я сама,
Не в тому місті в потрібний час.
І так доля не зведе в одне місце нас, Нас: тебе і мене.
І так вік мине,
А думка віком гулятиме.
Загадка тихого моря,
І сльоза упаде моя.
І відчую ноти того горя,
А сльоза очистить душу.
Куди іти, де тебе знайти?
Хоч на край світу йти,
Тебе я не знайду.
Краще тут у синім морі,
Утоплю сою біду,
У тихім цьому горі.
Відступлю на двісті кроків,
І піду хоч сто років.
Тебе знайду, я знаю,
В руках віру тримаю.
Серце б’ється сильно,
Я слідкую пильно.
Іду до цілі як стріла,
Я ціль собі поставила.
Лечу, біжу як стріла,
Таємна як загадка в млі.
Загадка тихого моря,
Загадка великого горя.
І крові калюжі,
І корабля пожежі.
Сумом дана радість,
Привела мене у кут.
Дурна радість кричали всі,
І знову як не у казці тут.
Бо деякі люди так злі,
І силою печалі:
Убити віру готові,
Ударити по голові.
Вибити те щастя,
Лиш щоб добре було їм.