— Ви, Старку, носите свою честь, як панцерний обладунок. Гадаєте, що він вас захищає, а насправді сповільнює і тягне до землі. Ось подивіться зараз на себе. Самі ж знаєте, навіщо мене покликали. Самі знаєте, про що хочете просити. Самі знаєте, як мусите вчинити… але вважаєте це за безчестя, і раптом слова стають вам поперек горла.

Нед відчув, як від напруги заскніла шия. Якусь мить він був такий розлючений, що не наважувався вимовити й слова.

Мізинець засміявся.

— Мені слід було б примусити вас проказати потрібні слова, та не бійтеся, добрий мій пане… я не такий жорстокий. Заради моєї любові до Кетлін я піду до Яноса Слинта цієї ж години і забезпечу вам підтримку міської варти. На це вистачить шести тисяч золотих. Третину отримає сам тисяцький, третину — його сотники, і ще третину — самі вояки. Можна було б купити їх і за половину ціни, та краще не ризикувати.

Посміхаючись, він підняв кинджала зі столу і простягнув його Недові руків’ям уперед.

Джон снідав яблучним пирогом та кров’янкою, коли на лаву поруч плюхнувся Семвел Тарлі.

— Мене покликали до септу, — схвильовано зашепотів Сем. — Мене забирають з навчання. Я стану братчиком, як і всі ви. Ой леле, що ж це робиться?

— Невже правда?!

— Чистісінька! Я маю допомагати маестрові Аемону в бібліотеці та з круками. Йому потрібен хтось письменний.

— В тебе добре вийде, — відповів Джон із посмішкою.

Сем занепокоєно озирнувся навколо.

— Чи не час іти? Я не повинен спізнитися, бо вони ще передумають.

Поки вони перетинали порослий бур’яном двір, Сем трохи не стрибав. День був теплий та сонячний. Боками Стіни стікали та капотіли струмочки талої води, від якої крига сяяла та іскрилася на сонці.

Всередині септу великий кришталь всотував вранішнє світло, що лилося крізь південні вікна, і кидав на вівтар кольорову веселку. В Пипа відпала щелепа, коли він побачив Сема. Ропух тицьнув Грена у ребра. Але ніхто не насмілився сказати ані слова. Септон Келадар махав кадилом, наповнюючи повітря пахощами, що нагадали Джонові про невеличкий септ пані Старк у Зимосічі. Септон задля такої нагоди навіть протверезів.

Старшина Варти прибула великим почтом: маестер Аемон спирався на Клідаса, пан Алісер дивився вовком, князь-воєвода Мормонт виглядав пишно та урочисто у чорному вовняному жупані з застібками на зразок посрібнених ведмежих лап. За ними йшли очільники трьох братств Варти: червонопикий Бовен Марш, великий шафар; перший будівничий Отел Ярвик; пан Яремія Рикер, що очолював розвідників за відсутності Бенджена Старка.

Мормонт став перед вівтарем, виграючи веселкою на великій лисій голові.

— Ви прибули до нас розбійниками, — почав він, — лісокрадами, гвалтівниками, боржниками, горлорізами та крадіями. Ви з’явилися в нас малими дітьми. Вас привезли усіма покинутих, у кайданах, без друзів та честі. Одні з вас прийшли багатими, інші — бідними. Деякі з вас носять прізвища шляхетних домів. Інші мають байстрюцькі прізвища, або й взагалі ніяких. Все це не має значення. То ваше минуле. На Стіні ми усі — один дім.

— На заході сонця, перед лицем ночі, ви прокажете обітниці та зробитеся присяжними братчиками Нічної Варти. Ваші злочини будуть назавжди забуті, ваші борги — прощені. Але й ви самі повинні забути про минулі клятви вірності, припинити колишні чвари, залишити в минулому як усіх, хто завдав вам образи, так і усіх, кого ви любили. Тут ви починаєте усе спочатку.

— Воїн Нічної Варти живе заради служби державі. Не заради короля чи князя, не заради честі одного дому чи іншого, не задля золота, слави або кохання жінки. Але заради держави і всіх людей, які в ній живуть. Воїн Нічної Варти ніколи не візьме дружини, не стане батьком синів. Ми одружені тільки з обов’язком. Ми кохаємо тільки честь. І ви — єдині сини, яких ми колись знатимемо.

— Ви вивчили слова обітниці. Добре подумайте, перш ніж проказати їх. Вдягнувши чорне, ви не матимете дороги назад. Кара за втечу з Варти одна — смерть.

Старий Ведмідь зупинився на хвильку, тоді додав:

— Чи є серед вас такі, що бажають залишити наше товариство? Якщо є, зробіть це зараз, і ніхто не подумає про вас погано.

Ніхто не ворухнувся.

— То й добре, — зазначив пан Мормонт. — Ви можете прийняти обітниці тут, на заході сонця, перед септоном Келадаром та очільником вашого братства. Чи тримається хтось із вас старих богів?

Джон підвівся.

— Я, пане воєводо.

— Гадаю, ти захочеш проказати обітницю перед серце-деревом, як робив твій дядько, — мовив Мормонт.

— Саме так, пане, — відповів Джон. Боги септу нічого не означали для нього, бо в жилах Старків текла кров першолюдей.

Він почув, як Грен зашепотів:

— Тут немає божегаю. Чи є? Ніколи не бачив тут божегаю.

— Ти й стада зубрів не побачиш, поки вони не втопчуть тебе у сніг, — прошепотів йому Пип.

— Побачу, — наполіг Грен. — Я їх дуже здалеку побачу.

Мормонт сам підтвердив сумніви Грена.

— Замок Чорний не потребує божегаю. За Стіною починається страхолюдна пуща, яка стояла там від Віку Світанку безліч століть до того, як андали принесли Сімох через вузьке море. За кілька верств звідси росте гайок оберіг-дерев, де ти зможеш знайти своїх богів.