Й заворожила.

І в пекло потрапила.

І ти в її чарах,

Як на небі у хмарах.

Ходиш по барах,

Весь в своїх дарах.

А чари зняти не можу.

Скажу йому ось так та так,

Та йому не вгоджу.

І так і сяк і знято,

Та не те є свято –

Сказав, що марю я,

Сказав, що мало знаю я.

2

Й заклинання прочитала,

Щоб в пекло потрапити.

Потрапити туди мала,

Щоб ту відьму проклясти.

Вбити, чари зняти,

І замахнулася ножем.

Постаралася серця не мати,

Але ми християни так не можемо.

Тихо відійшла щоб злякати,

Та вона безстрашна.

Як це так серця не мати,

А вона не має, й світу вона винна.

Винна, що долю людську

Зламала в свою користь.

Проколола як кульку,

Де ж у відьми є совість?

В чари огорнула,

Та слідкувати демонів послала.

Відьма б любов подарувала,

Якби не кришталеву мала.

Бо кришталева горда, зла,

Бо кришталевої й шматка жаль.

Бо кришталеву не змогла,

На те вона й кришталь.

І любов не подарувала,

І з життя пішла.

Та перед смертю не розчарувала, А лише заплакала.

А мені тепер з тобою возитися, Розчарувати просити.

Чи мені тобі вклонитися,

Чи навчити тебе любити?

Ах, кому я говорю,

Серцю кришталевому.

Пропливеш по морю,

Та пропливеш не по справжньому.

Бо любити ти не вмієш,

І ніколи не вміла.

Ах, так може ти не хочеш,

А тільки чарами мучила.

– Ах - зітхає на все те.

– Я вміла і любила,

Та зимою серце снігом замела.

Тоді ще я бездумною була,

Була як ти - немов у чарах,

Сиділа немов зачарована.

Шпигувала поглядом за ним по барах, Хоча й любила не мільярдера сина.

– Ах он як ти - крикну я.

– Лише гроші дорогі тобі.

Зачарована його сім’я.

Побажала серця б ти собі.

– Не зупиняй відьму на півслові, Бо не бачити тому хлопцю волі.

Волі від чар моїх неземних,

Від очей, що сняться моїх.

– Ах ти так, то слухай,

Прийшла сюди тебе проклясти.

То чому тягну, ай ай ай.

Тепер можеш і не мріяти,

Проклинаю я тебе.

І все, сказати нічого.

Те що в світі мені любе,

Не зачіпне й краєчка серця мого.

Відпусти його, чари зніми,

Не муч мене і його.

– Ой боже, які ми стали,

Ой ой ой ой .

А роги золоті не хочемо?

Чи такого попросити не можемо?

Ах, бо в нечистої сили просимо.

Та ні, ти змовчиш.

– Ні, не змовчу ніколи,

І доб’юсь мети без зла.

– І було таке коли,

Я б і без зла все змогла.

– Сльози з очей впали,

І відьма немов розтала.

– Що з тобою відьма?

Чи ще проклясти словами сімома?

– Ах, якби ти благословила,

Душу мою невинну.

Я ж тоді як ти була!

То чари прожену.

– Що злякалася?

Тобі померти не хочеться.

Ти забарилася,

Тобі прощення хочеться.

– І вже розтала як сніг,

Провела рукою й мовила

– Він любити мене не міг,

А я все ловила його на думках.

Так знай, чари вже знято,

Не політаю в небесах,

Не потрібне мені й золото.

– А що ти хочеш дика?

– Не зви мене так.

– Жареного, вареного індика,

А все це чи не так?

– І вже хриплим голосом

– Як знай, а мене не забувай.

Хай і коса моя колосом,

Та мене не покидай.

– От чого ти забажала,

Тут я не лишусь.

– Відьма тихо заридала,

І тут я схаменусь.

Це не демон, це не тьма,

Це колишня безпомічна леді,

Яка колись любила кого і я.

Та як могла я це впустити,

І думати як зла з землі.

З землі де чисті душею люди.

Та не по своїй волі,

Я до такого дійшла.

Любов голову з крутила,

І ледь ось ця відьма не померла.

Не довго я думала,

І відьму запитала:

– Що ти хочеш?