– Тепер він дорослий чоловік, - сказала я, захищаючи його.
– Йому вісімнадцять і він закінчив школу. Він може приходити після дванадцятої, у літню ніч, якщо захоче.

– Ні, якщо він так втомлений на наступний день, що ледь здатний зосередитися на роботі. Можливо це і сімейний бізнес, але це все одно робота!
– буянила мама, розмахуючи руками.

Як на мене Пері був не надто втомлений. Мама про це дізналась, напевно, вловивши його думки. Але я не хотіла переривати її тираду, аби вказати на це.

– Це непрофесійно!, - кричала вона.
– Ви обидва повністю непрофесійні!

Мама увірвалася на кухню, випадково розчавивши пакунок з їжею, який я залишила на підлозі, і яким розраховувала пізніше поснідати-пополоднювати. Пері пішов за не, а хвилиною пізніше повернувся, щось пишучи в своєму телефоні. Коли він закінчив, то взяв мене під лікоть і повів до вхідних дверей.

– Мама досягла точки кипіння, - сказав він, відкриваючи двері.
– Їй потрібен час, щоб охолонути.

– Ми не можемо просто так піти, - сказала я.
– Як же наступні зустрічі?

– Ти про ту, яку ми щойно сполохали? В нас є вільна годинка, дякуючи тобі.

Я простогнала і сховала своє обличчя в долонях. Я неохоче пішла за Пері до авто і сіла на сидіння пасажира. Пері вирулив і приєднався до трафіку на шосе.

– Куди ми їдемо, - спитала я.

– Зустрітись з Нейтом в "Смакоті". Я вмираю з голоду. Плюс це дасть мамі час, щоб охолонути. Ми поїмо, поговоримо, а коли повернемось до наступної зустрічі, мама вже буде спокійною.

Я кивнула, розуміючи, що він правий. Ми їхали в повній тиші повз сувенірні магазини, поля з міні гольфу, піратської тематики, трояндові котеджі і односторонні миси, аж поки не дістались ресторану.

"Смакота" відкрилась років тридцять тому, як їдальня з самими сніданками. Після того, як туди додали велику обідню кімнату, місця на дворі та бар, тепер це був найбільш популярний заклад в Істпорті, де можна було поїсти та попити. Туристи любили суп. Місцеві любили бар. Діти любили гаряче морозиво. А підлітки любили тут тусуватись. Це був наш ПічПіт (згадайте Беверлі-хілс- прим.пер.), хіба що ми не носили дизайнерські речі не водили ферарі. Істпорт був далеко від 90210.

Як тільки ми зайшли, Нейт помахав нам від стенду і ми пройшли туди. Інтер'єр "Смакоти" був дещо аляпуватий. Пастки на омарів, підвішені до стелі. Якорі в кутках. Велетенські рибини на стінах. Фото глибинних уловів, хизувато вбрані в рамки. Ну, і звичайно, яскраві блакитні футболки "Смакота" для продажу. Туристи купувались на таке. Пері посунув Нейта, а я сіла навпроти.

– Як справи, Клер?
– спитав Нейт. Його надзвичайно зелені очі зблиснули і він посміхнувся.

– Йдуть помаленьку.
– я кивнула на меню.
– Що там виглядає добре?

Він підморгнув.

– Офіціантки.

Пері засміявся.

– От придурок.

Нейт Герік був найкращим другом Пері, скільки я себе пам'ятаю. Він жив нижчу вулицею і вони разом проходили крізь все: їх фазу Зоряних війн, фазу скейтбордінгу, пізнання дівчат. Але Нейт не був таким бабієм, як Пері, він був більш інтелектуальним. Нейт писав для шкільної газети і був настільки хорошим, що отримав можливість стажуватись в місцевій газеті цього літа. Він також мав їхати до коледжу восени, вивчати журналістику.

Я вважала, що Нейт такий самий друг мені, як і Пері. Я гуляла з ними ще частіше відтоді, як порвала зі своїм хлопцем. Я не мала власних друзів, але Нейт та Пері ніколи не змушували мене почуватись третім колесом.

Я подивилась меню, хоча до цього часу вже запам'ятала його. "Смакота" спеціалізувалась на свіжих морепродуктах, які я не дуже любила. Так, я живу на мисі і не їм морепродуктів. Це злочин, я знаю. Дякувати Богу, вони також подавали сніданки весь день, тому, коли підійшла офіціантка, я замовила декілька чорничних кексів і надіялась, що хлопці не замовлять нічого надто смердючого. Моя мовчазна молитва "не молюски, не молюски, не молюски", напевно, спрацювала, бо вони обоє замовили бургери і картоплю фрі.

– Ну, що сталось?
– спитав Нейт у Пері.- Коли я покликав вас на ранній ланч, ти сказав, що ви були зачитані.

Пері вишкірився.

– У Клер був один з її моментів з-ноги-в-рот і це звільнило нас на годину.

– Мені пощастило, - сказав Нейт.

Я притулилась спиною до стенду.

– Рада, що моя нездатність тримати язика за зубами, звела вас хлопців докупи.

– Ви чули про вбивство?
– спитав Нейт.

Я кивнула.

– Міллі ввірвалась посеред читання і розповіла нам. Доречі, а не повинен ти бути там і робити те, що роблять репортери?

– Збирати інформацію для історії?

– Ага.

– Я це і роблю. Ви побачите.

Відчинились двері і зайшов чоловік, якого я не бачила ніколи. Високий, широкоплечий, з засмаглою шкірою і чорним волоссям - він був красивим, як для старшого чоловіка. Як тільки я подумала про це, зайшов його молодий клон. Хода молодшого хлопця просякла впевненістю, а його тіло випромінювало жар. Він був вдягнений в джинси з низькою посадкою і чорну футболку, що облягала його мускулисте тіло. Пройшовши повз стенд, він подивився на мене своїми чорними очима і злегка посміхнувся. Я майже розтанула на власному стільчику.