– Заводьте їх!

Парад п'ятьох хлопців промарширував до кімнати з іншого боку скла і повернулися обличчями дзеркала. Усі вони були 6 футів зросту і худорляві, з короткими стрижками. Один був особливо гарним на вигляд, з вигляду - поганий хлопець, з колючими волоссям, сережкою у вусі, і татуювання внизу на руках.

Мама повільно пройшлась кімнатою, зупиняючись то тут, то там, а потім закрила очі і прикрила губи. Через декілька хвилин вона сіла.

– Я назву номер два.

Номер два був гарненьким поганим хлопцем і з того погляну, яким обмінялись Гебріел і його батько, я можу сказати, що це був Джоел Мартеллі.

– Ви можете виділити лише одного з них?
– спитав детектив Тоскано, тоном я-так-і-знав.

Мама кинула на нього льодяний погляд.

– Я не можу проникнути в їхні думки. Я можу лише чути, про що вони думають в даний момент. Тому, якщо б убивця думав: "Так, я вбив її. Я вбив і знову це зроблю" - у цей момент, я б почула це. Але ніхто з них не думав такого.

– Чому ж Ви обрали номер два?

– Він наляканий, бо врак автомобіль і думає, що саме за це його обвинуватять.

– І?
– сказав Ентоні.

Мама зітхнула.

– Якби Ви вбили когось і вкрали автомобіль, то за який злочин більше б переймались, стоячи в лінії для упізнання?

– А що інші? Є щось від них?
– спитав пан Спелмен.

– Нічого цікавого. Хоча номер чотири вважає, що в детектива Тоскано миленький задок.

Детектив Тоскано почервонів і вийшов з кімнати, бурмочучи щось про марнування часу. Пан Спелмен подякував нам за те, що ми прийшли і сказав, що ми вільні.

– Вибач, що не змогла більше допомогти, - сказала мені мама.

Я заспокоїла її.

– Ти багато зробила, мамо.

Хотілось, щоб вона вловила щось від Джоела, що б ми могли використати. Найкраще було б розкрити справу, вхопити вбивцю за баки і заспокоїти Пері. Але також і показати Гебріелю, що він помилявся на рахунок моєї сім'ї і не повинен був в нас сумніватись.

Дорогою назад ми пройшли повз детектива Тоскано, що згорбився над столом іншого офіцера. Вони тихо говорили між собою, але я почула, що він казав офіцеру. Перевірити автомобіль, на якому їздив Джоел.

Можливо моє бажання і не таке нездійсненне.

Глава 13

– Я і справді думала, що він винен, - сказала я набурмосившись, коли ми підіймались сходами до вхідних дверей будинку.

– Не переживай, - мама погладила моє плече.
– Детектив Тоскано знайде справжнього вбивцю. Він - запальний. Він ніколи не заспокоїться, поки не отримає те, що хоче. О, привіт, милий.
– сказала мама.

Пері стояв біля кімнати для читання з блідим обличчям і запавшими очима. Здається, сон таки не порадував його своєю присутністю.

– У нас відвідувач, - сказав він.
– Але я не дуже добре почуваюсь, тому не зміг, - його голос забринів.

– Не хвилюйся, - я підскочила до нього.
– Наскільки я знаю, Гебріел мене не потребує сьогодні. Йди нагору, в ліжко.
– Я підштовхнула Пері до сходів, щоб він вийшов з зони маминого радару.

– Ти не заперечуєш, сонечко?
– спитала мама.

– Зовсім ні, - я ввійшла в кімнату для читання і побачила наших відвідувачів - двох красивих чоловіків середнього віку.

Звичним чином відрекомендувалась і привітала їх у домі родини Ферн. Вони обмінялись поглядами і всміхнулись мені.

– Вибачте, - сказав блондин, - ми не очікували, що Ви виглядатимете такою...

– Молодою, - підхопив темноволосий.
– Ми думали, що Ви будете старою каргою.

– О, це моя мати.

Мої очі розширились, коли зайшла моя мама на підборах, а потім ми всі засміялись. Читання легко пройшли. Мама захопила їх телепатичними здібностями, а я здивувала відновленням деталей, про їх минулу поїздку сюди на Мис та про день, коли вони зустрілись. Вони заплатили і пішли радісними і розваженими. Якби лише кожне читання було таким.

Я вже збиралась зробити собі бутерброд на кухні, коли почула дзвін дверного дзвіночка, що сигналізував про наступного відвідувача. Мама була б щасливою і нарешті перестала перейматись Мадам Маслов.

Я поставила тарілку в шафу і повернулась до фойє.

– О, це ти.

– Звучиш розчарованою, - сказав Нейт. Він був вдягнений у широкі шорти і зелену сорочку, що привертала увагу до його очей.

– Я сподівалась на платоспроможного відвідувача, але завжди рада бачити Нейтстера, - я грайливо штовхнула його в руку.