Хайме Ланістер поклав руку на плече королю, але Роберт відштовхнув його з усієї сили. Пан Хайме запнувся і впав, а король зареготав.

— Отакий зацний лицар! Та я тебе навіть сп’яну в грязюку вкладу. Не забувай про це, Крулерізе.

Він ляпнув себе у груди коштовним келихом, розхлюпуючи вино єдвабовим жупаном.

— Дайте мені келепа, і жоден воїн королівств не встоїть проти мене!

Хайме Ланістер підвівся і обтрусився.

— Як скажете, ваша милість, — мовив він сухо.

Наперед вийшов усміхнений князь Ренлі.

— Ти пролив вино, Роберте. Дай-но я принесу тобі нового келиха.

Санса здригнулася, коли Джофрі поклав їй долоню на руку.

— Вже пізно, — мовив принц. Він мав на обличчі дивний вираз, неначе взагалі її не бачив. — Чи не потрібен вам супровід до замку?

— Ні, — почала була Санса, потім пошукала очима септи Мордани і здригнулася, побачивши її головою на столі. Септа стиха похропувала, як личить чемній та поважній жінці. — Тобто… так, дякую вам, ви дуже добрі. Я втомилася, а на шляху темно. Буду вдячна за ваш захист та супровід.

Джофрі покликав:

— Гей, пес!

Сандор Клеган з’явився так швидко, наче згустилася сама темрява. Він змінив обладунки на червону вовняну сорочку з нашитою спереду шкіряною собачою головою. Від світла смолоскипів його спечене обличчя відблискувало червоним.

— Так, ваша милість? — мовив він.

— Відведи мою наречену до замку і простеж, аби з нею нічого не сталося, — сухо наказав принц. Без жодного слова на прощання принц обернувся і пішов геть, залишивши Сансу з Хортом.

Санса відчувала шкірою, як Хорт на неї витріщається.

— А ти гадала, Джоф сам тебе поведе? — Він зареготав. Регіт його нагадував гарчання бійцівських собак у ямі. — Еге ж!

Він підсмикнув її на ноги. Вона не опиралася.

— Пішли вже. Не тільки тобі спати кортить. Я трохи перепив, а завтра мені ще, може, брата вбивати доведеться.

І знову зареготав.

Злякана Санса штурхнула септу Мордану в плече, сподіваючись розбудити, але та тільки захропіла гучніше. Король Роберт пошкутильгав геть, і лави раптом спорожніли. Учта скінчилася, а заразом розвіялася і чарівна мрія.

Хорт видобув з держака смолоскипа, аби світити на дорогу. Санса рушила за ним. Грунт був нерівний та кам’янистий; від миготіння світла здавалося, що земля під ногами рухається. Санса не підводила очей, бо стежила, куди ставить ноги. Вони пройшли повз панські шатра, кожне зі своїм прапором та обладунком, вивішеним знадвору. Тиша згущувалася з кожним кроком. Санса не могла витримати вигляду супутника. Він її лякав аж до жаху. Але ж її виховали у всіх правилах шляхетної чемності, й дівчина сказала собі: справжня панна має не помічати, яке страхітливе в нього обличчя.

— Ви так лицарськи билися сьогодні, пане Сандоре, — вичавила вона з себе.

Сандор Клеган раптом визвірився:

— Залиш собі порожні лестощі, дівчисько… і лицарювати мені тут не треба. Я не лицар. Чхав я на лицарів та їхні обітниці. Он мій брат — лицар. Ти бачила, як він сьогодні бився?

— Так, — відповіла Санса і затремтіла. — Він бився…

— Лицарськи? — скінчив за неї Хорт.

Санса зрозуміла, що він глузує.

— Ніхто не міг встояти перед ним, — спромоглася вона нарешті, задоволена із себе. То хоч не була брехня.

Сандор Клеган раптом зупинився посеред темного порожнього поля. Вона мимоволі мусила зупинитися поруч.

— Септа добре тебе вивчила. Ти схожа на одну з тих пташок, що їх привозять з Літніх островів, га? Така малесенька гарненька балакуча пташка, яка повторює усі гарненькі слівця, що її навчили.

— Це ви недобре кажете. — Санса відчувала, як серце калатає у грудях. — Ви мене лякаєте. Я хочу вже піти.

— «Ніхто не міг встояти перед ним», — проскрипів Хорт. — Авжеж. Ніхто ніколи не міг встояти перед Грегором. Отой хлопчина у його другому двобої… гарненько вийшло, га? Ти ж бачила, чи не так? Малий дурник не в теє товариство сунув носа. Без грошей, без зброєносця. Сам вдягав обладунок, ринграфа не закріпив як слід. Гадаєш, Грегор не помітив? Гадаєш, Грегорів спис сам узяв та й підскочив? Ти, гарненька балакуча пташечка… якщо ти в це віриш, то й справді порожня головою, як та птаха. Грегорів спис завжди б’є туди, куди Грегор забажає. Ану подивись на мене. Дивись на мене!

Сандор Клеган вхопив її здоровезною рукою за підборіддя і задер їй обличчя догори. Він став просто перед нею і наблизив смолоскипа.

— Ось де гарненько. Дивися мені. Добре дивися. Мусиш добре роздивитися. Я помітив, як ти відверталася на королівському гостинці. Сцяти я хтів. Зараз дивися.

Його пальці тримали її підборіддя, мовби залізними лещатами, а очі спостерігали. П’яні очі, люті й нестримні. Вона мусила дивитися.

Правий бік його обличчя був кощавий, з гострими вилицями та сірим оком під важким лобом. Ніс був великий, гачкуватий, а волосся рідке й темне. Він відростив його довгим і зачісував набік, бо на іншій стороні голови нічого не росло.