І справді, з натовпу виринула Раїса. Вона була в купальнику, а на голову нап’яла зім’ятий чоловічий капелюх.

– Любчику мій, Гришо. Ми врятовані... Нас чекає острів у відкритому океані... Він, щоправда, не має назви, але ж ти можеш назвати його, як захочеш.

Правду кажучи, зустріч з Раїсою мало радувала мене тепер. Переворот, нахаба-самозванець, розпатлані кібертонці у вікнах... Що воно тільки вийде з усього цього?

Мій двійник тим часом видерся на верхній куб пам’ятника. Натхненно крутив корбу шарманки. Але ось його рука заклякла. Він пошукав мене очима і крикнув:

– Глянь! Он там...

Його увагу привернула патлата голова, то мелькала між антенами роботів. До пам’ятника проштовхувався вождь райського племені. Власною персоною, без почту. Зустріч з ним не віщувала нічого хорошого. Я схопив Раїсу за руку. Сховалися за п’єдестал. Зіскочив униз і мій братик.

– Як вони добиратимуться до того острова?- запитав у близнюка.

– Ерудит сказав: кораблями. А я, якщо захочу, разом з Раїсою можу переправитися в капсулі.

– Дурень! Контрольного ж ключа нема ні в тебе, ні в мене.

– Сам ти дурень. Гелікоптер туди перенесе капсулу.

– А це що за машинерія?
– поспішив змінити тему розмови.

За пам’ятником стояла схожа на радар установка.

– Я вже довідався!
– відгукнувся близнюк.
– АРЕ, Автоматичний регулятор енергоблока. Ерудит сконструював. Буде встановлений на острові.
– Еге, та з ним непереливки! Вже починає випереджати мене.

По той бік пам’ятника зчинилась буча. Либонь, Чудотворець репетує... Авжеж, його голос. Цікаво все-таки, чого він хоче. Я обережно визирнув з-за п’єдесталу. Перед носом Ерудита розмахував кулаками червоний, мов печений рак, вождь племені.

– Неподобство! Я півгодини шукав атомокар і змушений був, хай живе моя мудрість, пішки добиратися сюди... Я всіх вас негайно...

– Даруйте, мій володарю, але всі атомокари, в тому числі й ваші персональні, кинуто на евакуацію роботів, - обірвав його Ерудит.

– Вперше чую. Що за евакуація? Хто дозволив, порушувати райський порядок? Я буду скаржитись Кіберу! Я вам покажу!

– Його вже нема, мій володарю. Хіба ви не чули повідомлення?

– Мені доповідали, але я не вірю. Кібер вічний, всемогутній і справедливий. Він захистить кібертонців!

– І все ж його нема. Нещасний випадок. А щодо атомокарів не хвилюйтесь. Закінчиться евакуація - всі вони знову будуть у вашому розпорядженні. Водити їх будете, до речі, самі.

– Що-о-о?
– заревів вождь.
– Може, захочеш, щоб ми і їсти самі собі готували, і взагалі все робили самі?

– Доведеться, - спокійно відказав Ерудит.
– Але це навіть на краще. Якщо не ви, то ваші нащадки зрозуміють...

Чудотворцю відібрало мову. Він важко дихав, ворушив безсило язиком, але й слова не міг вимовити.

Нарешті здобувся на голос і, піднісши руки догори, заволав на весь майдан:

– Ря-я-ту-у-уйте! Ря-я-ту-у-уйте!

Кібертонці у вікнах і на балконах ще сильніше зарепетували. А вже за якусь хвилину біля вождя стояло кілька десятків співвітчизників. Підбадьорений їхньою присутністю, він потроху оговтався. Набундючився, загорлав:

– Негайно! Наказую! Негайно навести порядок! Якщо Кібера навіть нема, все мусить залишитись по-старому. Є така думка! Я наказую...

– Мій володарю, - намагався заспокоїти його Ерудит, - роботи вийшли з-під вашого контролю. Вони підкоряються тільки мені.

– Тим краще. Накажи їм. У нас ось-ось починається робочий день, а ти...

Саме цієї миті за мною щось затріщало. Озирнувся - горить АРЕ. Господи, що тепер станеться з енергоблоком?!
– встиг подумати. І раптом яскраве світло засліпило всіх. Потім угорі загриміло так, як не гримить і в найстрашнішу горобину ніч. Щось дуже і незбагненне повалило мене на бетон. Падаючи, бачив, як хитаються і валяться будинки. Втратив свідомість...

“Скільки разів можна втрачати свідомість? Навіть для космічного репортажу забагато”, - скажете ви. Рівно стільки, скільки треба. Точніше, скільки втрачав, стільки й пишу про те. Самі судіть: хто б написав цей репортаж, чи доповідну записку, якби я вперто кожного разу не отямлювався?

Так-от, і на цей раз свідомість поступово повернулась до мене. Було вже надвечір, коли зміг підвестись і глянути навкруги. Картина, скажу вам, не з радісних. Справжнісіньке поле бою. Покотом лежать впереміжку кібертонці та роботи. Навколо майдану - руїни. А капсула хоч би що - стоїть собі...

Хоч як це дивно, а я знову живий. Безумовно, ніякими Ілюзіями себе йе тішив. Не можу ж бути винятком. Мусять вціліти й кібертонці. Принаймні ті, що були на той мент просто неба. А з роботами й поготів нічого не сталось. Тільки ж чому жоден з них і не ворухнеться? Нахилився над своїм близнюком, та - скільки не торгав, не гукав - жодної реакції. А он бездиханне тіло Ерудита, тіла сотень роботів. А Раїса? Ну й кавалер... В останню чергу згадав, про даму. Раїса лежала неподалік. Припав вухом до її грудей. Б’ється, б’ється серце! Підклав руку їй під шию, всадовив. Раїса розплющила очі, глибоко вдихнула повітря і усміхнулась: