Тебе любить палко…


Не гомін за стінами,
Не тіні за спинами —
То вдача біжить поза тинами…


Всяк у клуні чаклунить,
Чари мажить та смажить,
А як дійде до справи —
Шурх у кущі та трави…


Ворожили ворожбити:
«Будеш, хлопець, з рожей битой!» —
Лихоманка моя вдача,
Чим же я тобі віддячу?


Ось би взяти людинку
Та за кожну частинку,
І спитати у ней: «Як діла?»


Минулу тінь у згадці схороню —
Пришити хочу к завтрашньому дню…


Життя у мага – свято днів:
То він в лайні, то на війні,
Чого і вам бажаєм…


У ворожім стані
Я у битві тану —
Ляжу край дороги
І ніяк не встану!


Я спитав чаклуна:
Що ж у людства здавна
На здоровий на глузд
Завелика ціна?


Гей, волоцюго, бий з плеча,
Марнуй слова! —
Але все ближче хижий час,
І – прощавай…


Степ та степ в ночі,
Битий шлях лежить,
Там у далечінь
Кітоврас біжить…


Ой, із серця ран
Я зроблю таран
І як жахну в небесний паркан…


Хоч цар, хоч хлоп,
Ми кажем: «Гоп!»,
Але стрибає інший, щоб
Ми вірили йому…


Кричали півні усю ніч,
Щоб схід гарячим став, як піч,
Й світанок віпік нам…


Звелів геені моцний маг:
«Віддай-но демона, пітьма!»
Та демонів чортьма…


Кажи, що хочеш, любий мій,
Хоч сам цих слів не розумій –
Народ тобі повірить…


У натовпі – усі самотні.
Жетон метро – ключ до прояснення.
Я їду вниз.


Цапи!
З рогами!
Покину світ.


Тишком повзи, п'яницю,
По сходинкам, темним від бруду,
Аж до рідних дверей.


У бидла особливість є: воно —
Завжди не ти.
Ми в захваті від цього.


Чуже за кордоном п'ю пиво,
З чужою кохаюсь шльондрой,
У мріях о жінці та хаті…


На цеглину, мочи буржуїнських нездар!
Бізнесмена – ножом! Фірмача – на ліхтар!
Ти придбав собі блазня? Опудало? Жарт?
І за що тепер, синку, тебе поважать?


Лягу на м'яке я ліжко,
Вб'ю годинку тишком-нишком,
Бо я маю рацію
В сенсі медітації!


Розбите яйце.
Спорожніла скрижаль.
І лезо ножа вщент доїла іржа.
А сховане жало штрикає безумця:
«На жаль…»


На дворі – лютий, мать твою.
Зима гризе весняну зав'язь.
Вчорашній вовк,Сьогодні – заєць,
Спочити вже готов в раю.


Ми – яблука, надкусані життям.
Ми – різні.
Кохали, жили, впали в забуття
На тризні.
Не хочемо лежати, як сміття! —
Та пізно…


Глядач – це я.
Я сплю в обіймах залу.
Мій сон жене
Те, як життя загиблому сказало:
«Пробач мене.»


В очах – сльози, в носі – нежіть,
В серці – жах, хоч По цитуй…
Рудий клоун на манежі
Молить: «Боженько, рятуй!»
Той не хоче.
Зал регоче…


На килимі з жовтого листя, повз прірвой, уздовжки Арбату,
З піднесенням нищівним в серці, підпалюючи кораблі,
Ідуть пілігрими з Тбілисі, шляхетні, немов акробати,
Манто подавати путанам замість китайчоночка Лі…

Сонет про сонет

Ридаймо, друзі, бо німа сонета!
Дід з'їхав з глузду, зовсім, геть здурів,
Мішок кісток – точніш, мосластих слів! —
Вчорашній день, затерта вщент монета,


Шахрайський чек. Як нежива планета,
Він ще летить, але мільйон чир'їв
Роз'їв печінку. Гострий зір орлів
Не знайде там життя. День канув в Лету,


За днем – і ніч. І кисень, що горів,
Завісу зсунув. Кам'яна комета
Живіша за сонет. Ми на горі
Поезії чекаєм на поета,


Щоб врятував сонет… Комахи, ми
Не в змозі бачить літо посеред зими.

Сонет пам'яти Цурена Правдивого

«Немов листок зів'ялий падає на душу…»

Цурен Правдивий

Листком зів'ялим падає на душу
Моя журба. Вигнанець-одинак,