— Знову Спізнілий, — пробурмотіла Кетлін, коли почула. Точно як на Тризубі, дідьки б його взяли. Її брат Едмур скликав корогви, і князеві Фрею обов’язок наказував рушити з військом до Водоплину, аби з’єднатися з силами Таллі. Натомість він сидів тут, у себе вдома.

— Чотири тисячі людей, — повторив Робб, радше здивований, аніж розгніваний. — Авжеж князь Фрей не сподівається битися з Ланістерами сам на сам. Напевне, він зібрався додати своє військо до нашого.

— Напевне? — перепитала Кетлін. Вона виїхала наперед, аби приєднатися до Робба та Робета Гловера, його супутника на цей день. За ними тягся передовий полк війська — рухливий ліс списів, корогв та галябард. — Дзуськи. Не чекай нічого певного від Вальдера Фрея, і уникнеш неприємних несподіванок.

— Він давав значкову присягу вашому батькові.

— Різні пани по-різному шанують свої присяги, Роббе. Пан Вальдер завжди приязніше ставився до Кастерлі-на-Скелі, аніж бажав би мій батько. Один з його синів одружений з сестрою Тайвина Ланістера. Саме по собі то, певна річ, мало що важить — князь Вальдер за багато років нажив безліч дітей, треба ж їх з кимось одружувати. Але…

— Ви гадаєте, він зрадить нас на користь Ланістерів, пані? — похмуро запитав Робет Гловер.

Кетлін зітхнула.

— Про те, що далі робитиме князь Фрей, найчастіше не знає навіть сам князь Фрей. Обачливість старості змішується в ньому з марнославством юності, ще й густо присмачена хитрістю.

— Близнюки повинні бути нашими, матінко, — гаряче заявив Робб. — Іншого шляху через річку немає, ви ж самі знаєте.

— Знаю. І Вальдер Фрей знає, вже будь певен.

Того вечора вони стали табором на південному краю боліт, на півдорозі між королівським гостинцем та річкою. Саме туди Теон Грейджой привіз їм подальші звістки від її дядька.

— Пан Брінден повідомляє, що схрестив мечі з Ланістерами. З тузінь розвідників не скоро зможе доповісти князеві Тайвину. Хіба що в пеклі. — Він вишкірився. — Їхні передові роз’їзди очолює пан Аддам Марбранд. Він відтягується на південь, випалюючи край до голої землі. Марбранд приблизно уявляє, де ми зараз, але Чорноструг клянеться, що не знатиме, коли ми розіб’ємося навпіл.

— Якщо йому князь Фрей сам не доповість, — різко зазначила Кетлін. — Теоне, коли повернешся до мого дядька, перекажи йому: хай поставить навколо Близнюків своїх кращих лучників, аби пильнували вдень і вночі — збивали кожного крука, що вилетить з мурів. Я хочу, щоб жодна звістка про пересування мого сина не досягла князя Тайвина повітрям.

— Пан Брінден вже про все подбав, пані, — хвалькувато всміхнувся Теон. — Ще кілька пташок, і в нас їх буде досить, аби пирога спекти. Збережу вам пір’я на капелюха.

Вона мала б зрозуміти раніше, що у справах війни Брінден Чорноструг безнадійно її випереджає.

— Що роблять Фреї, поки Ланістери палять їхні ниви та плюндрують городи й села?

— Між людьми пана Аддама та князя Фрея сталися сутички, — відповів Теон. — Менше як за день їзди звідси ми бачили двох ланістерівських розвідників, яких фреївські вояки підвісили на гілляці круків годувати. Утім, більша частина сил князя Вальдера сидить у Близнюках.

«Виразна печатка князя Вальдера», майнула в Кетлін кисла думка, «сидіти, чекати, спостерігати, нічим не ризикувати, поки його не змусять».

— Якщо він б’ється з Ланістерами, то може, зібрався-таки дотриматися значкових обітниць, — зазначив Робб.

Але Кетлін не плекала великих надій.

— Захищати власне дідицтво — то одне, а відкрито вийти в поле проти князя Тайвина — то зовсім інше.

Робб обернувся до Теона Грейджоя.

— Чи не знайшов Чорноструг іншого шляху через Зеленозуб?

Теон хитнув головою.

— Річка швидка, вода високо. Пан Брінден каже, що бродом її тут, на півночі, не перейти.

— Але ж перейти треба! — скипів Робб. — Наші коні може б і подолали річку, та не з латниками на спині! Аби перевезти усе наше залізо — шоломи, лати, зброю — треба будувати плоти, а для цього тут не досить дерев. Як і часу. Поки князь Тайвин іде на північ…

Він стиснув долоню в кулака.

— Князь Фрей не дурень, щоб вперто стояти на дорозі, — зі своєю звичайною легковажністю зазначив Теон Грейджой. — В нас уп’ятеро більше війська. Якщо доведеться, ти, Роббе, зможеш узяти Близнюки силою.

— Згаявши багато людей, — заперечила Кетлін, — і багато часу. Поки ти ставитимеш облогу, Тайвин Ланістер приведе свої сили і вдарить ззаду.

Робб перевів очі від неї до Грейджоя, шукаючи відповідей і не знаходячи їх. Якусь мить він здавався ще молодшим за свої п’ятнадцять років, незважаючи на лати, меча і порость на щоках.

— Що б зробив мій вельможний батько? — спитав він її.

— Знайшов би спосіб перейти річку, — відповіла вона. — За всяку ціну.

Наступного ранку до них повернувся сам пан Брінден Таллі. Він змінив важкі лати та шолом Лицаря Брами на легку кольчугу і шкіряний кубрак, що краще личили розвідникові, але обсидіанова рибка скріплювала його кирею, як і раніше.