Сірьожа. Та вже нема чого відрізать… Так свербить, проклята, під гіпсом, а палець не дістає.

Жора. Тобі милом треба було перед тим голову вимить…

Сірьожа. Та! Те мило до пизди. От я вам розкажу про мило. У мене дід був. Він корови пас. Коли це іде большаком і бачить, в канаві вовк лежить. Здоровенний такий волчара, лежить і спить! Дід підійшов і батагом як переїбе! Вовк підскочив вверх метрів на двадцять, ні, на двадцять п'ять! І всього діда обісрав. Дід приходе додому, взяв мило, і давай митися, ну він був одєт в труси і майку, це літом було. Значить, миється, миється, ніхуя не получається, бздить і всьо. Жінка прийшла і вигнала його з хати. Так у нього вся жизнь перевернулась у хуйову сторону. І на роботу не міг устроїться, бо від нього бзділо, і жінка пішла, і в армію не взяли. А він хотів буть воєнним, а не вийшло через вовка… То коли вмер, поховали разом з вовком, я до баби в село приїхав з жінкою, хотів на могилу сходити, а баба каже: «Ви, діточки, до того вовка і не ходіть, бо бздить досі», ото тобі й мило!

Енгельс Гасанович. Самий обідний, чито когда я етот дєвушка, етот животноє воспользовался, банщик пириходит і говорит: «Малшик освободился». А я ситарий человєк…

Василь Гнатович. Усім налить, Гасанович штрафну пропускає. Жорі приготуватися.

Тигр. Аум!

Жора. У мене оцей друг Микола, шо оце прапором в спєцназі служить, ну їде він машиною по Африці, коли бачить, отакенний орьол сидить біля дороги і спить. Метра три завбільшки. Ну Микола вилазить з машини, бере монтіровку і його по жопі — хуяк! Так орьол взлетів, взяв камінь і як хуйне в прапора! Він в падєнії через себе очередь з акаеса як дасть! Попав раз десять! Но орьол все одно улетів.

Василь Гнатович. Ці тварюки взагалі дуже живучі і злі. У мене в хазяйстві кроль був. Здоровий, кілограм на п'ятдесят, а злий, як собака. Він собі в дитинстві дротом око виколов, то ми його Кутузовим прозвали. Бувало, хтось іде до хати, то він зараз до штанів і порве! То я його на ланцюг посадив, бо у двір було ніяк зайти. Ну правда, він не гавкав, брехать не буду, але гарчав добряче.

Сірьожа. А чим ви його годували, Василь Гнатович?

Василь Гнатович. А він у мене все їв. Гарбузи йому порубаю — їсть, картоплі — відро міг втоптати. Но найбільше м'ясо любив. Ми як кабана заколемо, то я йому відразу свіжини покладу, то він сидить такий довольний, вухами соває, морда вся в крові! Тільки мене одного признавав! Я і на охоту з ним ходив. Так ті зайці, лисиці для нього було так, тьху! Він вовка доганяв льогко!

Жора. А зараз де він?

Василь Гнатович. Помер наш Кутузов. Вже років три. Сусіди отруїли, бо він їхніх курей погриз.

Енгельс Гасанович. У меня адін асьол біл, жопф как персік…

Жора. Енгельс Гасанович, мовчіть раді бога, з вашою порнографією, якщо випить хочете, бо Василь Гнатович не наллє!

Енгельс Гасанович. Я ситарий человєк, всє пиро животних, і я пиро животних…

Василь Гнатович (милостиво). Ну, Жора, налий і Гасановичу, хай він хоч засне, бо інакше вночі тигр спати не дасть!

Тигр. Аум!

Вовки. Ауууу! (А потім знову тигр). Аум!

Компанія випиває, закусюючи ковбасою і динею Енгельса Гасановича. Входять санітари з прооперованим Валєріком на каталці. Валєрік спить під дією наркоза, на голові замість чалми турецького султана легенька пов'язка. Один з санітарів тримає відпиляні від Валєріка добрячі оленячі роги.

Сірьожа. Це його?

Санітар. А чиї ж? Півчаса пиляли. Хай як випишеться над кроваттю приб'є. На всю жизнь пам'ять буде. (Санітар кладе роги на тумбочку).

Валєрік (марить). Діана!

Жора. Переживає пацан!

Санітар. Всьо, хлопці, кінчайте базар, всім отбой. (Санітар тушить світло і зачиняє за собою двері).

Місяць, який заглядяє в палату, обливає своїм срібним сяйвом хворих, схожих у своїх бінтах та халатах на клан бедуїнів в пустелі. Тихо, наче з повітря, з'являється Діна. Вона в короткій, вище колін туніці, так що нам видно її божественні коліна. У руці у неї лук, за спиною сагайдак з стрілами. Біля ніг Діни маленька і струнка лань, їхні тіла світять зсередини місячним сяйвом. Діна підходить до Валєріка, цілує його в нещасний лоб і разом з ланню випливає в вікно під шалений акомпанемент вовків, тигрів, гієн, і всіх інших істот, котрим не спиться вночі.

Валєрік (маніякально бурмоче уві сні). Діана!

Енгельс Гасанович. Гилупий, какой ти гилупий, малшик!

Голос тигра. Аум!

Завіса

Жан Маре, улюбленець глядача.

Вiолєтта i Травiата, блядi, котрих їбе Жан Маре.

Кардiнал, ворог Жана Маре.

Рошфор, друг Кардинала.

Фантомас, друг Жана Маре.

Йобана обiзьяна, Єбiческа сила, потустороннi сили зла.

На сценi нiчого немає, крiм темного кола на якому намальовано могили та хрести. На сцену входить Жан Маре вправно помахуючи пiдораскою. Назустрiч йому, теж помахуючи пiдораскою iде Фантомас.