...Семирозум видобув радіотелефон з кишені:

— В чім справа?

— Тут, добродію Семирозум, з’явилися наші гості. — Черговий з вестибюля Ради десятьох явно хвилювався. — Я не розумію, я не знаю, чого вони хочуть. У них дуже стривожений вигляд, вони розмахують руками, але, даруйте, добродію Семирозум, я не вивчав їхньої…

— Хай говорить один з них… Ну, той, що лисий. Це ви, добродію Галасун? Що сталося?

— Американська парочка втекла! Добре, що ви не спите. Себто пробачте, що збудив. Щось робіть. Ви не знаєте цих імперіалістів! Вони такого можуть натворити!

— Заспокойтеся, добродію. Говоріть тихше. Не кричіть. Я вас добре чую. Заспокойтеся, кажу. Ми знаємо, що вони зібралися покинути Ельдорадо. Я ж казав уже вам, ми не маємо жодного морального права затри…

— Плювать їм на мораль! Ох, недооцінюєте ви, товаришу Семирозум, недооцінюєте. Ну, як хочете! Моє діло — просигналізувать. Я тут, звісно, не начальник, моя, хата скраю. Раціо?

— Раціо! Раціо, добродію Галасун. Ідіть досипайте.

— Ох, товаришу Семирозум, хіба тут у вас заснеш?

— Ну, що ж, якщо вам не спиться… Черговий може посадити вас на спіральку. Ми чекатимемо на вас. А зараз, даруйте, у нас тут цікавий експеримент, треба довести спостереження до кінця. — Семирозум вимкнув радіотелефон. — Дуже цікаво! Дуже цікаво! Невже передумав?

Тау не відривався від окулярів інфразору:

— Ви ж бачите, — прожектори вимкнув, мотор заглушив, їй-право, я не здивуюся, коли вони почапають назад. Все-таки нерозумно з їхнього боку не скористатися нашою гостинністю. Моделі моделями, а живі люди лишаються людьми. Людьми!

...Стенлі Хар ніби закам’янів. Коко розцінила його нерішучість по-своєму. Якщо вона йому дорога, то зараз він скаже: “Метелик” наш в порядку, любонько. Вернемося в гості. Завтра, ні, за тиждень ми обоє будемо юні. А все інше — пропади воно пропадом! Ну, поцілуй мене, любонько! Ти мені дорожча над усе!” Я йому дорожча… А він мені? Власне кажучи, якби не його… ні, ні, не гроші! У багатьох є гроші, у всіх тих, що залицялися і залицяються. Але то гроші звичайні, нормальні гроші, на які можна жити і мати всі задоволення. А от гроші Стенлі — це вже сенсація! Така сума набуває іншої якості. Це вже не просто багато грошей, це слава, це свідчення неабияких здібностей. Хай не талантів, хай везіння якогось надприродного. Тим краще! Так, Стенлі вийшов з ряду просто багатих. Він — мільярдер, він — найбагатша людина на землі! А якби не так, то ти звернула б на нього увагу? Ах, Лілі, признайся, не звернула б і не робила б отієї зухвалої заяви кореспондентам, не робила, б. І все ж цікаво! Цікаво, що він зараз думає, що він ось зараз вирішить, цей найбагатший чоловік у світі, її чоловік?

— Лілі! Любонько… Мені… Власне, нам обом доведеться трішки попрацювати. Даруй, моя любонько, але Іншої нагоди, певно, не буде! Ніхто нам не повірить, ніхто! Ми привеземо… ах, мало що виробляв я з кінокамерою? Скажуть, не розігруй нас, Стенлі, ми знаємо, який ти жартівник! Я справді, Лілі, не раз дурив цих сенаторів. Вони мені таки можуть не повірити. Скажуть — комбіновані зйомки, забавки. Ми повинні привезти сувеніри, не просто іграшки, а ваговиті сувеніри!

...Геродотіус позіхнув:

— Скільки ж можна вагатися! Чи туди — чи сюди! Мені таки не завадило б хоч трішки покуняти.

— Вони, очевидно, все ж не позбавлені сумління і честі, - зазначив Семирозум.

— Я вам казав, що зрушення намічаються, — докинув Тау. — Але… але, шановні добродії, я не вірю очам своїм! Він збожеволів! Ви тільки гляньте!

Семирозум і Геродотіус і собі припали до окулярів. Сумніватися не доводилося — те, що діялося на космодромі біля вертольота, те діялося. Тау не приверзлося. Стенлі Хар підважував невеличким ломом плити, вивалював їх одну за одною.

— Добродію Т ау, — мовив після довгої паузи Семирозум, — хай це буде на вашій совісті. Цей дурник підірветься. Я вам кажу, його грижа хай буде на вашій совісті.

Ні в Тау, ні в Геродотіуса не виявилося бажання підтримувати розмову. І коли до операторського пункту спостереження вбігли захекані Галасун і Купчик, члени Комісії навіть для годиться не підвелися. Семирозум жестом запросив обох присісти і скористатися інфраоптикою — дивіться, мовляв, що виробляють ваші колеги… ну, не колеги, але принаймні одноземляни.

Та все ж за годину, коли вже почало світати, коли Стенлі умудрився з допомогою Коко завалити салон важкелезними плитами, коли пропелери вертольота знову замиготіли, утворюючи над машиною блискучий диск, всі вони мимоволі припали до окулярів. Важко, дуже важко машина відірвалася від землі і поволі почала набирати висоту. Пілот був досвідчений, він підняв, майстерно підняв перевантажений апарат угору і спрямував його вбік моря. Вертоліт важко погойдувався, ніби вагався — летіти йому чи падати.