Приказки
вернуться

Руданський Степан Васильевич
Шрифт:

ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ

Ізійшлися пан з Іва­ном, По світі манд­ру­ють… Разом їдять, роз­мов­ля­ють. Разом і но­чу­ють… На кож­до­му че­рез плечі Висить по тор­бині… Лиш пан та­ки у че­мерці, Іван - у сви­тині… Ідуть во­ни до­ро­гою, Стали но­чу­ва­ти, Аж пан собі за­ду­мує Хлопа ошу­ка­ти… Та й го­во­рить до Іва­на: «Знаєш, що, Іва­не? Годилося б по­поїсти!..» «То що ж? Їжмо, па­не!..» «Але знаєш, що, Іва­не? Починаймо з твої! Як твоя бу­де по­рож­ня, То тогді до мої!» «Добре, па­не!» - Іван ка­же, Зняв свою тор­би­ну, На тра­виці зе­ленії Постелив сви­ти­ну… Попоїли та­ки доб­ре; Комара зду­ши­ли… Рано вста­ли, до снідан­ня Торбину кінчи­ли. Прийшов вечір. Знов у полі Стали но­чу­ва­ти. Вже па­нові оце б тор­бу Треба по­чи­на­ти. Але пан собі ні сло­ва… На землі ля­гає, Кладе тор­бу під го­ло­ви, Хлопа за­мов­ляє: «Що би ти ро­бив, Іва­не,- Пан за­чав пи­та­ти,- Якби тобі до­ве­ло­ся Таке по­ле ма­ти?..» «А що ж, па­не, я орав би, Хлібом засівав би Та хо­див [би] до Аде­су, Сіль і гроші мав би…» «А що я - не так зро­бив би, - Пан по­чав ка­за­ти.- Я б ка­зав би на сім полі Місто збу­ду­ва­ти… Там би в ме­не сто­яв па­лац, Там підряд крам­ниці, Там пе­ре­куп­ки з бул­ка­ми, А тут дві різниці… Отогді при­ходь, Іва­не, В ме­не ба­лу­ва­ти!..» «Ет, спа­сибі, - Іван ка­же, - Лучче бу­дем спа­ти!..» Незабаром ко­ло па­на Став Іван хропіти, Незабаром ко­ло не­го Став і пан сопіти… Тілько що пан зас­нув доб­ре, Іван підійняв­ся Та до панської тор­би­ни Як сам при­со­тав­ся… То і кур­ку, і пе­че­ню, І ка­ва­лок киш­ки - Все, що бу­ло у тор­бині, Стеребив до криш­ки. Пробудився пан ра­ненько. Пропаща го­ди­на! Хоче їсти, сіро­ма­ха, Та пус­та тор­би­на… Розбуджує він Іва­на Та й йо­го пи­тає. А Іван стис­нув пле­чи­ма Та й од­повідає: «А що ж, па­не, таж ви вче­ра Місто бу­ду­ва­ли: Тут сто­яло дві різниці, Там бул­ки сто­яли!.. А по місті, звісне діло, Собаки хо­ди­ли!.. То во­ни ж то ва­шу тор­бу, Певне, сте­ре­би­ли?» Посвистав пан по тор­бині, Нічого діяти!.. «Вставай, - ка­же, - вже, Іва­не! Підем манд­ру­ва­ти…» Пішли во­ни, ідуть сте­пом, Тяженько змо­ри­лись… Аж на­си­лу пе­ред вечір До се­ла при­би­лись. Ідуть во­ни в ко­ло­во­рот, Аж блу­кає гус­ка… Іван гус­ку - та в тор­би­ну - Є вже і за­кус­ка!.. Бракувало тілько ха­ти Переночувати… Але во­ни за­вер­ну­ли До пус­тої ха­ти… Прийшли собі, відпо­чи­ли, Гуску спо­ря­ди­ли… Спорядили, як го­диться, У піч по­са­ди­ли… Аж пан зно­ву за­миш­ляє Хлопа ошу­ка­ти… Та й го­во­рить: «Що ж, Іва­не! Ми ля­гай­мо спа­ти! Та ко­му із нас прис­ниться Кращая за­кус­ка, То вже ціла то­му взавт­ра Достанеться гус­ка!…» «Та як спа­ти, то і спа­ти Нічого діяти!» Постелив Іван сви­ти­ну Та й ля­гає спа­ти… Серед-ночі зах­ропів пан, Іван про­бу­див­ся, Із’їв собі цілу гус­ку Та й знов по­ло­жив­ся. Рано бу­дить пан Іва­на Та да­вай ка­за­ти, Як то бог йо­го до се­бе Просив ба­лу­ва­ти, Та якії там пот­ра­ви Йому по­да­ва­ли, Та як йо­го всі святії Їсти прип­ро­ша­ли… «Ані сло­ва!
– Іван ка­же.- Ваша прав­да, па­не! Я сам ба­чив, як ви їли Якісь мар­ци­па­ни… Та див­люсь, що не го­лодні, Маєте за­кус­ку, Та й сів собі ко­ло печі Та й сте­ре­бив гус­ку!..» «Чи ж то прав­да?
– пан пи­тає, Всю із’їв, Іва­не?» «Та аби я так здо­ров був, Як всю із’їв, па­не!..» Димом здимів пан го­лод­ний, А Іван оз­вав­ся: Хтів ко­гось пан ошу­ка­ти Та й сам ошу­кав­ся!..»

ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ

«Jak wy, chlo­pie, te­go po­pa Calujecie w re­ke? Ja bym jego nie ca­lo­wal, Zeb bra­li na me­ke, Juz bym wo­lal psa ca­lo­wac!» [1] Мужик злиться, злиться: «Та так,- ка­же,- яс­ний па­не, Що ко­му го­диться!»

ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!

1

– Як ви, хло­пе, то­го по­па

Цілуєте в ру­ку?

Я б йо­го не цілу­вав,

Щоб бра­ли на му­ки.

Вже б волів пса цілу­ва­ти!

Обсунулась ста­ра греб­ля, Місток по­хи­лив­ся, Спала річка не­ве­лич­ка, Млинок за­ва­лив­ся. На камінні кілька хлопців Черепками грає, Аж сту­пою че­рез греб­лю Панок проїжджає. «Помагайбіг,- ка­же,- хлопці!» «Помагайбіг, па­не!» «А що, у вас мли­нок ме­ле?» «Таже ме­ле, па­не!» «А гов­на змо­ло­ти мож­на!» «Перекусіть, па­не! Як су­хеє во­но тілько, То зме­леться, па­не!»

ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ

Лежить дідич на пос­телі, Як ба­ри­ло, гру­бий… Його ло­кай су­хо­ща­вий Заснув ко­ло гру­би… Заснув ло­кай ко­ло гру­би, Води не на­пив­ся… Як захтілось йо­му пи­ти - Бідний про­бу­див­ся… «Ой пи­тоньки,ой пи­тоньки» - Зачав про­мов­ля­ти, Та лінується пся­юха За во­дою вста­ти… Аж тут дідич із пос­телі: «Роdaj wody, Janie» [2] Локай рап­том ісхва­тив­ся «Зараз, - ка­же, - па­не!..» Дає па­ну во­ди склян­ку: «Проше, яс­ний па­не!..» «То dlа сіеbіе! [3]– пан го­во­рить,- Napij sie gal­ga­nie»! [4]

2

– Подай води, Джені (польськ.)

3

– То для себе (польськ.)

4

– Випий галгані (польськ.)

ПІП НА ПУЩІ

Начитався піп удо­вий, Як святії жи­ли, Як то во­ни по пус­ти­нях Господа мо­ли­ли… Та й за­ду­мав і сам, грішний, З світом поп­ро­ща­тись, Зайти ку­ди межі пущі Та й собі спа­са­тись. І зібрав усю гро­ма­ду, З нею розп­рос­тив­ся; Взяв з со­бою мо­ли­тов­ник, В пу­щу відда­лив­ся… Але де йо­му до пущі! Привик до ков­бас­ки, До ча­роч­ки горілоч­ки, До бор­щу та каш­ки… Привик собі як ча­са­ми То й де­чо­го вжи­ти… Та де йо­му се­ред пущі Корінцями жи­ти! Пробув в пущі одні сут­ки; Ба щось не пря­деться… Пробув другі піп удо­вий - Ба вже й нит­ка рветься… Взяв доб­родій мо­ли­тов­ник, Назад по­вер­тає. «А що ж то ви не на пущі?» - Громада пи­тає. «Не пи­тай­те, добрі лю­ди!
– Став піп го­во­ри­ти.
– Не з та­ки­ми жи­во­та­ми Серед пущі жи­ти!..»

СПОВІДЬ

Хто не знає, що по­пи все Звикли на дур­ни­цю! Сповідав раз їден по­пик Грішну мо­ло­ди­цю… Молодиця мо­ло­дая, Тлуста, урод­ли­ва; Груди білі - як зба­ня­та; Сама чор­ноб­ри­ва. Піп нак­рив ї пат­рахілем, Ніби сповідає, А сам ма­ло не при­лип­не, Її про­мов­ляє: «Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко, В те­бе по­жи­ви­тись? Буду за тя гос­по­деві День і ніч мо­ли­тись. Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» - Піп її тур­ко­че… Молодиця й собі ка­же: «А я вас, па­нот­че!» Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но», Дзвонять - і по всьому. Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця Із церк­ви до­до­му. Тілько двері відхи­ли­ла - Чоловік оз­вав­ся: «Чого те­бе на сповіді Батюшка пи­тав­ся?» «Ет! Чо­го він не пи­тав­ся! Чи все спам’ятаю?.. Хотів му­ки на прос­ку­ри, Питав, чи не маю». «Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги! Не му­ки він хо­че! Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь: «А я вас, па­нот­че!» Стережися, ко­ли хо­чеш!.. А то як по­чую, То й тобі му­ки на­ме­лю, Й йо­му на­пет­люю!»

17 ап­ре­ля

СХОВАЛАСЬ

По ор­дані, [5] як зви­чай­не У лю­дей бу­ває, Ходить ба­тюш­ка з кро­пи­лом Хати ок­роп­ляє. І, зви­чай­не, як ба­тюш­ка, - Чого ж тут бо­ятись? Але од­на мо­ло­ди­ця - Ні, та­ки хо­ва­тись… Ставить діти на припічку, Каже їм ка­за­ти, Що ма­тері не­ма вдо­ма, На яр­мар­ку ма­ти. Сама жи­во під пос­те­лю, Ноги підги­нає. Аж при­хо­дить і ба­тюш­ка, «В Ор­дані» співає. І співає, ок­роп­ляє Образи й по­ро­ги, Далі сте­лю і пос­те­лю - Та й заг­ля­нув но­ги. По «Ордані» дає дітям Хреста цілу­ва­ти Та й пи­тає, мов не знає: «А де ж ва­ша ма­ти!» «Пішла ма­ти на яр­ма­рок! Нема вдо­ма ма­ми!..» - Запищали малі діти Різно го­ло­са­ми. «То скажіть же своїй мамі, - Й по­ка­зав ру­кою, - Нехай бе­ре на яр­ма­рок І но­ги з со­бою».

5

– після цер­ков­но­го свя­та во­дох­ре­ща (богоявлення, Йор­да­на, яке відзна­чається 19 січня).

ПІП НА ЯРМАРКУ

Шиє собі по яр­мар­ку Молодчина жва­вий, Підглядає, що в ба­тюш­ки Гроші у ха­ляві. Та і гроші ж то хо­роші - Самії ду­ка­ти. «Будь що бу­де, - про­мов­ляє, - А тре­ба діста­ти…» Сюда-туда по­вер­нув­ся - Вже й ви­ду­мав шту­ку, Підступає до ба­тюш­ки - Цмок йо­го у ру­ку. «Батюшечко,- став ка­за­ти,- Вчиніть мою во­лю!.. Потрудіться на ча­со­чок До кра­му зо мною. Я - най бо­гу не­ви­мов­но - Ризи ви­би­раю, Та сам ба­чу, що ні міри, Ні пут­тя не знаю…» Пішов ба­тюш­ка до кра­му, Ризи ви­би­рає; Вибрав самі що­най­кращі, На се­бе вби­рає. А той присів ко­ло нього, Ніби поп­рав­ляє, А тут тілько від ка­лит­ки Ремінці зби­рає. Шарп ка­лит­ку - та у но­ги… Піп до нього хо­че, А ку­пець йо­го за ри­зи: «Пагади, па­нот­че!» Заким отець по­вер­нув­ся, З се­бе ри­зи ски­нув - Молодчина з йо­го грішми Десь, як вітер, зги­нув.