– Отак і буду за вами доглядати, як за немовлятами. Не ворушіться, - посміхається Бекекечко. Обережно, тримаючись за нікельовані бильця, він ступає від крісла до крісла, перевіряє пульс, зазирає кожному в очі.

На схвильованих обличчях юних космонавтів зявляються кволі посмішки.

– Любі мої, пять хвилин того зльоту, пять хвилин перевантаження, а ви наче три дні не їли, ніби кількатонні валуни з місця на місце перетягували... Змарніли, схудли. Ну, нічого! Приходьте швидше до памяті та закусимо, поповнимо сили.

Оклигавши, хлопці заходилися споживати страву.

– Перший сніданок у космосі, - смачно облизуючись, сказав Оверко.

– Хто хоче води, - звернувся до всіх Бекекечко, - той може скористатися баклажкою із соскою. Вона міститься в спеціальній кишені, праворуч крісла. А біля декого соски визирають прямо із стіни. Прикладайтесь, як телятка, і смокчіть... Воду пити із склянки немислимо. Ось дивіться, що воно виходить.

Бекекечко відгвинтив баклажку й підставив чашечку. Але струмінь води не поливсь у посудину, а повис на якусь мить біля шийки баклажки. Потім поплив убік. Всі зачаровано дивились на прозору водяну кульку, що кружляла над головами.

– От фокус, - сказав Оверко й простягнув руку до сріблястого мячика, що вмить лопнув, як бульбашка. Вода полилась по рукаві гуртківця.

– Тепер зрозуміло, друзі, чому замість ложки ми використовуємо соску? Отож бо й є. Вмиватися ми будемо мокрою губкою. Запасів води у нас багато, ми їх веземо для монтажників Космограда. Але на складах нашої ракети ви не знайдете звичайних бачків. Воду й кисень ми навантажили у вигляді перекису водню. Це дало можливість зменшити обєм кисневих баків. Під час розкладу перекису водню на воду й кисень виділятиметься велика кількість тепла, що огріватиме житло космонавтів. Отже, хімія принесла подвійну вигоду: і місце зекономила, й запаси необхідних речовин збільшила. Ми маємо в достатній кількості й повітря, й води, й тепла....

Бекекечко уважно поглянув на прилади й присвиснув:

– Доки ми снідали, наша “Полтава” пройшла понад 30 тисяч кілометрів.

Він крутнув біля одного телевізора ручку - і на екрані зявилася велетенська куля.

– Земля!
– вихопилось у гуртківців.

– Вона, наша рідна. Фантасти розписували, як ото астронавти вгадуватимуть із космічної висоти материки, моря, річки. А воно, бачите, хмари, курява, товща атмосфери застеляє усе. Клубок із хмар, туманна куля... Та погляньмо у вікна, будемо берегти енергію.

Бекекечко вимкнув телевізор і натис на кнопку. Піднялися штори на ілюмінаторах.

В каюту проникло сонячне світло.

Зорі, Сонце, Земля висіли нерухомо, наче якісь декорації чи макети.

– Ми стоїмо на одному місці!
– вигукнув Оверко.
– Ракета зупинилася! Треба рушати!

– Ні, ми провалюємось!
– тихо прошепотів Грицько й злякано озирнувся.

– То вам здається, друзі, - заспокоїв усіх Бекекечко.
– Одноманітний похмурий пейзаж навіває різні думки, різні химерні враження. Слабка людина може взагалі збожеволіти. Тож недарма дехто пропонував відмовитись від ілюмінаторів, що є, до речі, зайвими отворами, які потребують найретельнішої герметизації.

3. Памятники в космосі

Раптом біля Бекекечка на матовому екрані зявилася цяточка. Вона росла, наближалась. У навушниках почулися віддалені сигнали.

– Гляньте! Не такий вже цей космос одноманітний та пустельний. Он гордо пливе в безвісті зірка КЕЦ. Не фантастика, не вигадка письменника, а така собі реальність на двадцять тисяч тонн, постійний супутник – “Костянтин Едуардович Ціолковський”.

– Де, де?

– Оно! Зірка така велика.

– Бачу!
– аж підстрибнув Грицько, змахнувши руками.

– Зайвий жест, - вибачливо всміхнувся Бекекечко.

І справді, Грицько двічі перевернувся в повітрі й, ударившись об шкіряну стінку, підлетів до стелі.

– Обережно!
– гукнув Бекекечко. Та Грицько вже відштовхнувся ногами - й, на превеликий подив, кабіна захиталася, мов човен на хвилях.

– Еге, оце ще мені космонавти!
– сердито промовив Бекекечко й схопив Гриця за карк.
– Я й забув попередити: під час польоту не треба робити різких рухів, поштовхів, стрибків, бо ракета буде розхитуватись і на якусь соту частку градуса відхилиться від траєкторії. Врешті ми пройдемо повз супутник на тисячу кілометрів лівіше або правіше.

Аспірант уклав Грицька в крісло й подивився в ілюмінатор.

– Ще раз, друзі, погляньте на привабливу зіроньку. То перша міжпланетна станція, перше населене містечко в космосі. Радянські люди повністю змонтували його за проектом великого російського вченого, калузького мрійника Ціолковського.

Це величезний циліндр, засклений на одну третину кварцовим склом. З обох боків циліндра - опуклі півсфери. До циліндра приєднано грандіозний конус. Внутрішню поверхню конуса устилає родючий грунт, завезений із Землі. На ньому розрісся чудовий сад. Перший сад у космосі! О, як палко мріяв про озеленення майбутніх супутників Ціолковський! Адже це й вигідно, й зручно, й приємно: рослини поглинають вуглець і віддають потрібний для дихання кисень, а плоди й овочі астронавти використовують для їжі.