Боровиковський Левко
ВІЩБА
— Чомусь мій кінь вороненький
Не пив у криниці,
Чомсь брязнула на кілочку
Шабля край полиці.
— Вітер вінув проз віконце —
Шабля забряжчала,
Ніччю, синку, сніженьками
Криниця припала.
— Шибка, нене, не дзвонила,
Криниця — як слізка:
Певно, певно, моя мила
У чужого ліжка!
Кінь та шабля — моя віра:
Розгадав їх вістку…
Не плач, нене, пусти мене —
Привезу невістку…
Курск, 1832.