– За те, що невсипуще стерегли особу мою, – сказав він урочисто, – не потрібно вам утечею рятуватись, обіцяю заступництво і прощення гетьмана.
Миргородці всі як один познімали шапки, а він, узявшись у боки, гордо позирав на них і на майдан, який усе дужче порожнів. Яка переміна долі! Ось пан Скшетуський, недавній полоненик, якого возили за козацьким військом, стоїть зараз посеред зухвалої козачні володарем серед підданих, шляхтичем серед холопів, панцирним гусаром серед обозників. Він, полоненик, обіцяє милувати, і шапки перед ним ламають, а покаянні голоси благають тим понурим, протяжним, властивим страху та покірності голосом:
