Поезії
вернуться

Грабовський Павло Арсенович
Шрифт:

ДО ПАРНАСЦІВ

Вас чарує небесна блакить, Що, цяцькуючи блескотом вірші, Часом очі вам надто сліпить, Болячки закриває найгірші. Все вам сняться квітки запашні Та кохання - святі, незрадливі, Ви знаходите перли в багні, В пеклі бачите душі щасливі. Життя святом здається для вас, Гармонійним втіленням розвитку... Киньте, братики, панський Парнас, Уберіться в простісіньку свитку! Соловейко співа на гіллях,- Не діліть його красного труду, А до волі показуйте шлях Простим словом убогого люду!

ДО РУСІ-УКРАЇНИ

Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від себе власне сподівавсь. Щоб велич простого народа Запанувала на Русі, Щоб чарівна селянська врода Росла в коханні та красі. Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала У згоді з ближніми всіма!

ДО СІЯЧІВ

Де ви, правди всенародної Та братерства сіячі? Де ви, мислі благородної Тверді духом діячі? Вийдіть купою, порайтеся, Гляньте: трупи та хрести; Всюди - бранці... не цурайтеся Їх великої мети. Розсівайте жменя жменею Чисто звіяне зерно: Вороги над Руссю-ненею Ізнущаються давної

ДО УКРАЇНИ (ПІД НЕБОМ ДАЛЬНЬОЇ ЧУЖИНИ...)

Під небом дальньої чужини, Де хуги носяться одні, До тебе, кращої дружини, Складаю я мої пісні. І випливаєш ти над мене У тій збагніченій красі, Що не зруйнують, серце-нене, Твої пекельники усі!

ДО УКРАЇНИ (СИДЖУ Я В НЕВОЛІ ТА МАРЮ ТИХЕНЬКО...)

Сиджу я в неволі та марю тихенько: Чи знов тебе вбачу, Україно-ненько, Чи знов рідну землю в сльозах поцілую, Чи вік протиняюсь отут по Вілюю? Коли б мені, мамо, легесенькі крила, В обійми до тебе душа б полетіла, Бо тут непривітно, тут - хуга та студінь, Однаково сумно і в свято, і в будень, Рік цілий навколо все мре та німує, Самотнього серця ніщо не вгамує... Ридай одиноко, кладись в домовину... Подумати тяжко, що тут і загину; Розсиплються чари, мов квіти зів'ялі, Остануться жалі, самісінькі жалі... Сиджу я в неволі та марю тихенько, Чи знов тебе вбачу, Україно-ненько, Чи знов рідну землю в сльозах поцілую, Чи вік протиняюсь отут по Вілюю?

ДО УКРАЇНЦІВ

Українці, браття милі, Відгукніться, де ви є; Чи живі ще, чи в могилі Давня слава зогниє? Чи покраща доля наша, Мине сором, що вкрива; Чи до краю спита чаша,- Рабства чаша вікова? Гей, докупи, певні діти! Всіх веде мета одна: Шлях любові та освіти Нас навіки поєдна!

ДО ШКОЛИ

Ну, прокидайтеся, діти: Ранок - до книжки пора! Сонечко вспіло залити Все посереду двора! Швидше вдягайтесь до школи! Кращі прогаєте дні, - Пізно вертати, - ніколи Їх не завернете, ні! Змалку кохайтесь в освіті, Змалку розширюйте ум, Бо доведеться у світі Всяких назнатися дум. Треба самим розвертати: [5] Як і до чого все йде, Шлях безпомилишно взяти - Той, що до правди веде. Щоб не зросли ви на сором (Бійтесь найпаче того!) Та не зробились позором Рідного краю свого!

5

– Розвертати - в розумінні розмірковувати.

ЖІНОЧА ДУША

Оюізмучено-недужий, В туз я поник чолом… Тихо-тихо ангел дружий Огорнув мене крилом. Мов та хмара на блакиті, Чорна думонька злина … Що ж ото за ангел в світі; Що за зоря весняна? Гасне зірка найясніша. Ангел ангела втіша… Та жіноча найніжніша, Най чаруюча душа.