Але, мабуть, професор Воррен та його колеги вже затямили, що ця жахлива дівчина не зупиниться ні перед чим, а може, вони просто прагнули щедрих пожертв від її батька; якими б не були їхні мотиви, вони спонукнули їх поставити Нелл справедливі оцінки. І це в такій дисципліні, як інженерна справа, де відповіді були здебільшого «правильно-неправильно», означало, що Нелл випередила свій клас із жахаючим відривом між нею та Чань Мінем, який вийшов на друге місце, випередивши Во Чіня. Донні Вілкінс посів перше місце в цивільному будівництві та архітектурі, а Ло Чі — в інженерній механіці.

Нелл написала Біду на його домашню адресу і поцікавилася, чи й досі він готовий прийняти її у своєму будинку і почастувати вечерею. Бід теж відповів листом, указавши точну дату і час.

Однією із загадок стосовно Нелл, яка не давала Біду спокою, було її небажання демонструвати власну заможність. Коли Нелл, як і домовлялися, з’явилася о шостій через два тижні в суботу, вона спочатку під’їхала на трамваї, а потім пройшла кілька кварталів від торгового центру. Вона ж запросто могла гукнути екіпаж біля свого будинку і з комфортом проїхатися до Арнкліфа. На ній знову було сіре безформне плаття, край якого на цілі п’ять дюймів піднімався над її щиколотками — що було б дуже сміливо, якби плаття було, скажімо, яскраво-червоного або якогось іншого крикливого кольору. Капелюха на голові не було — іще одне порушення загальноприйнятих правил, — не було на ній і коштовностей, а її звична шкіряна сумка висіла через плече.

— А чому на тобі таке коротке плаття? — спитав він, зустрівши її біля хвіртки на вході у двір.

Нелл відповіла не відразу, бо її захоплений погляд був прикутий до подвір’я.

— Біде, а ти молодець! Добряче посмикав бур’яни. А можна подивитися на город за будинком?

— Так, звісно, що можна, до речі, якщо придивитися, то видно, що й черевце зникло, — відповів він. — Ти мала рацію, мені потрібні були фізичні вправи. Та все ж таки — чому на тобі таке коротке плаття?

— Тому що я не люблю платтів, які згрібають пилюку, — відказала Нелл, скорчивши міну. — Погано, коли вимазується підошва й низ черевиків. А іще гірше, коли вимазується те, що не можна кожного разу мити.

— А ти що — миєш свої черевики?

— Звісно, якщо доводиться бувати в якихось жахливих місцях! Ти подумай лишень, яка тільки гидота може до них прилипнути! На вулицях повно шмарклів, коли якийсь тип просто так бере і шмаркається на тротуар — бр-р-р, яка гидота! Не кажучи вже про ригачку, собаче лайно та гнилу капусту.

— До речі, про шмарклі та плювки. Нам доведеться ввести штраф за плювання у трамваях та залізничних вагонах. Бачиш, штори — чисті, вікна — також, — сказав Бід з прихованою гордістю.

Але провів він її до будинку вже без гордості, бо пристойних меблів там не було: старий диван з проваленими пружинами, конторка і великий подряпаний стіл зі стільцем, підсунутим до нього. Однак біля кухонного столу тепер гордо стояли аж два стільці, а коробок з-під апельсинів зник. Підлога являла собою або голі дошки, або дешевий лінолеум, але хтось повідшкрібав зі стін мушині кізяки, а на підлозі вже не було видно пацючого та мишачого лайна. Не було також ані тарганів, ані слідів їхньої «життєдіяльності».

— Хоча мені ще не повністю вдалося позбутися цих огидних істот, — поскаржився він, садовлячи Нелл за кухонний стіл. — Мені здається, що вони — безсмертні.

— А ти спробуй розставляти тарілочки з червоним вином, — порадила вона. — Вони не втримаються від спокуси і повтоплюються. — Нелл захихотіла. — Ліга тверезості буде задоволена, еге ж? — Вона ввічливо кахикнула і спитала: — Гадаю, ти орендуєш цей будинок, а не володієш ним?

— Так.

— Тоді спробуй переконати власника обнести всю маєтність шестифутовими палями. Тоді ти зможеш завести з десяток курей, вони тобі нестимуть яйця і виступатимуть як перша лінія оборони від тарганів. Кури полюбляють ласувати тарганами.

— Звідкіля ти все це знаєш?

— Звідтіля. Ми живемо в районі Гліб, який кишить тарганами. Крильце Метелика примудряється перемагати їх за допомогою блюдець із червоним вином та курей, які вільно ходять подвір’ям.

— А чому на тобі немає капелюха? — спитав він, відкриваючи піч і зазираючи всередину.

— Ой, як смачно пахне! — сказала Нелл. — Я терпіти не можу капелюхів, оце і все. Вони вкрай непрактичні, і з кожним роком їхній фасон стає дедалі огиднішим. Коли я подовгу буваю на сонці, то ношу китайський капелюшок кулі — досить зручно, до речі.

— Ага, я помітив це на заводі «Константин Дріллз», на тобі ще був комбінезон. Не дивно, що дідуган Анґус заперечував проти твоєї присутності.

— Останнє, чого не вистачає фабриці або цехові, — це якась дурепа, чиє плаття потрапить у маховик. Комбінезон не надто жіночний, але кому це потрібно на заводі?

— Та отож, — погодився Бід, ставлячи чайник на плиту.

— А що в нас на вечерю?

— Смажена ягнятина, рагу з картоплі та гарбуза, трохи смачного мускатного гарбуза та зарізані боби.