Але я не чуюся нещасливою, як перше, о ні! Я щаслива!
Я знаю, як він зветься. Він зветься – Василь.
Василь! – це гарне ім’я.
* * *
Ми ходили вчора з Леною за орудками [19] для тітки в місто, і нам лучилося бачити його. Чим ближче він до нас надходив, тим менше могла я говорити. Думки розліталися мені в голові, мішалися чомусь; а коли надійшов уже зовсім близько, то я замовкла цілком. Певна, що поздоровить нас, я підвела очі, і він справді нас поздоровив. Його погляд спинився на мені так… сама не знаю, як! Я відчула його так, як не відчула ще ніякого погляду досі.
19
За орудками – в справах.
Він минав по моїй стороні, а мені навинулась думка, що він змінився в тій самій хвилі. Який же він гарний!
