–  А ти скільки стрибків маєш?

Паливода сів просто на пісок і прийняв запропоновану чарку.

–  До фіга. Я забобонний. Не лічу аж до останнього. Ну то що, будьмо?

Я теж випив і взяв шмат смаженої риби. Цей хлопець викликав у мене відверту цікавість.

–  Слухай, а чого ти прапорщик?

Він закушував огірком.

–  Я старший прапорщик, - посміхнувся, - а чом би мені не бути старшим прапорщиком?

–  Не придурюйся. У тебе ж зв’язки - он як наш Гриценко стелеться. Був би зараз вже в академії.

Паливода засміявся, бо й справді мав зв’язки і міг би бути в академії.

–  Пройдемось, обсохнемо?
– запропонував я.

–  Пройдемось.

Обтрусивши з плавок пісок, ми рушили берегом. Дрібні хвильки приємно лоскотали ноги. Я мовчав, чекаючи, що він продовжить розмову, і він зрештою таки сказав:

–  Ну не всім же бути генералами. Шляк би всіх їх трафив. А зарплатня у мене не менша, як у тебе, їй-бо. І зірочки, до речі, ні зняти, ні додати.

Він явно не хотів заглиблюватись у цю тему - може, там якісь спогади. А може, він просто не амбітний, бувають такі люди - живе, гроші сякі-такі має, стрибає з парашутом, що іще треба?

–  Ти хочеш бути генералом?
– спитав Паливода, вдаривши ногою найнахабнішу хвильку, так що вона розсипалась дрібними бризками.

–  Ні, - твердо сказав я.
– Хочу бути майором і прошу це якнайшвидше довести до відома підполковника Гриценка.

Я сам засміявся своєму жартові, і Паливода з задоволенням приєднався. Взагалі з ним було легко спілкуватися, не дивлячись на звання. Тобто я не схильний переоцінювати свою “вищу” освіту, але досвід спілкування з прапорщиками…

–  Ти одружений?
– спитав я.

Він кивнув у тон:

–  Одружений. Двоє дітей. Українець. У полоні та парти-занських загонах не був. Родичів за кордоном немає. У партії був, але зараз ні через відсутність партії. Слухай, а що це за прізвище у тебе, Гаркуша?

–  Не знаю, - признався я.
– Може, прадід гаркавив дуже. А твій воду палив, чи що? Керосиненко виходить?

–  Сам ти Керосиненко. Гасенчук. У нас у Львові тільки Гасенчук.

Так за немудрящою розмовою ми відійшли далеченько і вже збирались повертатися, коли наштовхнулися на явне неподобство. Попереду відпочивала величенька компанія, а тут поруч, просто біля нас, троє хлопців залицялися до двох дівчат. Залицялися нахабно, з застосуванням рук, матюків та інших заборонених прийомів. Звичайно, якби ми були тверезіші і вони теж, ця зустріч скінчилася б миром. А так… Ми з Паливодою, не змовляючись, підійшли до залицяльників.

–  Хлопці, а троє на двох - нечесно, - п’яно-лагідно сказав Паливода.

–  Шо?

Взагалі я не розумів, чи заперечували дівчата проти того залицяння. Але ми заперечували, це точно.

–  Шо?
– спитали хлопці, піднімаючи голови.

–  Гуляйте, - сказав Паливода, - гуляйте вальсом.

Хлопці підвелися. Очевидь, наша кубатура справила на них враження, але відступати не годилося.

–  Пагнал, да?
– зіщулився один.
– Ти шо?

Починалися ритуальні балачки, яких я, до речі, страшенно не люблю.

–  Ми що, базікати сюди прийшли?
– спитав я Паливоду, потім зробив крок уперед і без зайвих церемоній затопив у пику. Хлопець злетів з копит і заюшився. Решта уклякла на місці. І раптом Паливода спокійно так сказав за моєю спиною:

–  Ніж.

Я зупинився. Дійсно, в одного з цих недоумків вже блищав ніж. Де він його взяв, чортзна. Але за такі штучки… Я не встиг додумати, що саме треба за такі штучки, коли вперед рушив сам Паливода. Він став проти придурка з ножем, зробив обманний замах, потім м’яко, наче кицька, перехопив лівицею руку з ножем, смикнув на себе і підставив коліно, так що воно влучило придуркові в живіт. Той зойкнув, зігнувшись, а Паливода, не відпускаючи руки, своєю правою долонею зацідив йому в підборіддя. Не брешу ні краплі, хлопець підлетів угору на півметра, а мій товариш супроводив його аж до землі, потім забрав ножа та обернувся до третього. Третій, на жаль, не став чекати, а вже тікав геть, тільки пісок летів з-під копит.

Перемога була абсолютною. Як під Жовтими Водами. Ми розправили плечі та підійшли до захищених дівчат, аби скористатися її плодами. І тільки-но нахилились, чемно відрекомендувавшись, як почули за спиною войовничі вигуки. Схоже, ми трошки недооцінили ситуацію. Компанія, що від-почивала попереду, і до якої, як тепер стало зрозумілим, належали переможені нами воїни, вся підвелася з піску і, хапаючи хто пляшку, хто ломаку, з ревінням сунула на нас. Було їх із півтора десятка. Паливода подивився на мене, я - на нього.

–  Під напором превосходящих сил противника, - сказав я.

Паливода подивився на ніж у своїх руках, потім взяв його двома пальцями, навіщось витер руків’я об плавки і жбурнув якнайдалі вбік.

–  Ну його до біса, - обернувся він до мене.
– Пан офіцір має пропозиції?

–  Має, - сказав я.
– Будемо відступати через вод-ні препони, користуючись перевагами у спеці-альній підготовці.

–  Гут, - погодився мій прапорщик.
– Але спо-чатку приймемо бій. Як герої.

Ми відступили до води і там зустріли авангард противника. Трьох-чотирьох, що вирвалися вперед, ми збили зльоту, не даючи зупинитися. Це було чудове видовисько, як у фільмі про Конана-варвара. Але незабаром підтяглися основні збройні сили і стало гаряче. Надто гаряче.