–  Ну будь ласка, ну давай, - благала Ганна.

Але й вона зрозуміла - таким чином далеко не втечеш.

–  Що ж мені з тобою робити, га?

Вони стояли метрів за двадцять від краю галявини, сюди навіть долинав тріск багаття.

Жінка розгублено дивилася хлопцеві в очі.

–  Що ж робити, га?

Тарасик не знав, що робити. І тут погляд Ганни упав на розлоге старе дерево поруч. Обличчя її одразу ожило.

Десь іззаду ще тривала погоня. Ганна підвела Тарасика до дерева і сказала:

–  Лізь.

Хлопець дивився, не розуміючи.

–  Лізь, - повторила вона та почала підсаджувати Тарасика, підштовхувати, налягаючи всіма своїми силами. І тут він здався, підвів неслухняні руки, почав чіплятися ними за стовбур, за гілля, потім уперся здоровою ногою, підтягнувся трохи, знову зачепився руками…

Жінка дряпалась за ним, допомагаючи та підштовхуючи, вона важко дихала, але не спинялась ні на мить.

Скільки це тривало, важко сказати, принаймні Тарасикові здалося, що цілу вічність. Руки вже геть відмовилися коритись, голова безвільно хилилася набік, коли нарешті втікачі опинилися досить високо, там, де гілки розходились у різні боки, утворюючи величеньку площадку, на якій можна було поміститися вдвох. Ганна важко одсапувалась над вухом. Тарасик підтягнув поранену ногу і зім’як, обвис, звалившись поперек гілки, наче лантух, самі знаєте з чим.

–  Ну, - сказала, витираючи мокре чоло, Ганна.
– Ну все, все. І лише тоді з галявини пролунав довгий і лютий скрик. Парубки помітили нову втечу.

На Тарасика цей скрик не справив жодного враження, хлопець зараз уже дійсно нагадував лантух, навіть за розумовими здібностями. Але Ганна зразу заметушилася, підхопивши Тарасика під руки, вона підтягнула його ще вгору, щоби ноги не звисали, спробувала влаштувати зручніше, потім поправила листя, немовби маскуючись, сіла поруч і уклякла.

Люди кинулись на пошуки. Вони, здається, так і не наздогнали першого опиря, тому люто кричали та лаялись. Хлопці зі смолоскипами знову побігли до лісу, інші хапали гілки з багаття та приєднувались до них. Хтось уже лупцював решту опирів, намагаючись з’ясувати, де дівся Тарасик, і, здається, свого домігся, бо закричав, і скоро вся громада, галасуючи, подалася у той бік, де на дереві між зеленого листя ховалися двоє.

Це було дивовижне і водночас страшне видовище - кілька десятків людей з вогнем у руках, просякнутих люттю та стадним інстинктом. Вони заглибились у ліс і розсипались по ньому новорічною гірляндою, і в кожному вогнику гірлянди відбивалося тернове багаття, в кожному стояла смерть.

Тарасик побачив, як вогники наблизились до його з Ганною схованки, зупинилися просто біля стовбура, стало чутно голоси, вогнем заблищали очі. Дядьки лаялись та сипали погрозами. Втікачі на дереві затамували подих, але ніхто голови до них не підвів, та й не побачив би нічого крізь густе листя. І ще кілька їх пройшло під ногами, заглиблюючись у хащі. Ганна сиділа біля Тарасика і міцно стискала його пальці своєю гарячою долонею. Губи її нечутно ворушилися - чи то молилась. Пройшли, люто матюкаючись, ще двоє і зникли між дерев, тільки було чутно, як перегукуються. Від Ганниних рук по всьому тілу почало розливатися дивне почуття, наче от-от все має скінчитися, наче за кілька хвилин…

Під ногами пройшов ще один зі смолоскипом. І в наступну мить Тарасика затрусило, затрусило крупним трусом, немов хворого, немов наркомана. Спочатку Тарасик намагався стримати лихоманку, але це було неможливо - кожен м’яз, кожен суглоб, кожна клітинка почали вибивати свій складний ритм, і хлопця просто закидало по дереву.

–  Що з тобою?
– злякано зашепотіла Ганна.

Але Тарасик не міг відповісти, його трусило та кидало, і жінка зрозуміла це як могла.

–  Змерз, бідолашечка?
– вона взяла другу його руку, при-тисла до обличчя.
– Боже, які холодні!

Жінка почала дихати хлопцеві на руки, намагаючись зігріти, потім сховала їх собі під куфайку, а потім просто лягла поруч і обгорнула Тарасика полою, міцно притиснувши до себе. Тарасик лежав слухняний, наче лялька, і справді, від тепла людського тіла йому полегшало, трус почав дрібнішати, а зрештою і зовсім вгамувався, тільки іноді здригалися ноги, і тоді жінка ще міцніше притискала хлопця до себе.

У лісі лунали голоси. Внизу пройшли ще троє, стомлено лаючись. А Тарасик дійсно почав отямлюватись, очі стали наводити фокус, і навіть думки закружляли - де й взялися.

Він лежав на товстій гілці, ноги в кросівках трохи звисали донизу. Голова його була притиснута до пишних жіночих грудей, теплі жіночі руки пестили спину, наповнюючи кожну клітинку новою силою і лишаючи за собою приємне відчуття.

Неподалік промайнув вогник смолоскипа. Тарасик ворухнувся, жінка знову притисла його до себе, намагаючись зігріти. Хлопець скосив очі і побачив прямо перед собою викот білої Ганниної сорочки. Мотузочок на ній розв’язався, тканина зсунулась у бік, і назовні визирнули білі груди, несподівано тендітні й ніжні на тлі цупкої тканини. Тарасик трохи обернув голову, і жінка ще міцніше притиснула його до себе, так що обличчям хлопець втрапив просто в ці груди. Рожевий сосок опинився біля самих губів.